Читати книгу - "Володар Перстнів"

починає впливати на його володаря. Це стало першим попередженням, що не все гаразд. Я часто нагадував Більбо, що таких перснів краще не чіпати; але він не погоджувався, та ще і злостився. Я мало що міг зробити. Я не міг забрати у нього перстень, бо завдав би ще більшої шкоди; та і права такого я не мав. Я міг лише спостерігати і чекати. Можливо, варто було порадитися зі Саруманом Білим, але щось мене завжди стримувало.

— А хто це? — запитав Фродо. — Ніколи не чув про нього.

— Не дивно, — відповів Ґандалф. — Гобітами він не цікавився, принаймні досі. Однак він великий навіть серед Мудрих. Чільник мого ордену та голова Ради. Знання його глибокі, але така ж глибока і його гординя; він дуже не любить, коли втручаються в його справи. А головна його царина — наука про ельфійські персні, великі та малі. Він довго їх вивчав, шукаючи втрачені секрети їхнього виготовлення; та коли на Раді зайшлося про Персні, все, що він нам розкрив, угамувало мій острах. Отож, мій сумнів було приспано, хоча тривогу — ні. Я був насторожі й чекав.

А з Більбо все, здавалося, було гаразд. Роки минали. Так, минали, і його мовби не торкалися. Він не старів. Я знову засмутився. Але сказав собі: «Врешті-решт, він із сім'ї довгожителів по материній лінії. Ще є час. Зачекай!»

І я чекав. Аж до тієї ночі, коли він покинув цей дім. Те, що говорив і робив він тоді, пробудило в мені такий страх, що вже ніякі слова Сарумана його би не приспали. Нарешті я зрозумів, що тут коїться щось темне і смертельно небезпечне. І всі ці роки я намагався дізнатися, що воно насправді таке.

— Йому не завдано якоїсь серйозної шкоди, правда ж? — схвилювався Фродо. — І з часом йому покращає, правда? Тобто коли відпочине у спокої?

— Йому відразу стало легше, — відповів Ґандалф. — Але на світі є лише одна Сила, яка знає все про Персні та про їхній вплив; і наскільки мені відомо, нема такої Сили на світі, яка би знала все про гобітів. З-поміж Мудрих я єдиний торую шлях науки про гобітів: темна, сповнена несподіванок гілка знань. Гобіти можуть бути м'які, як масло, та інколи міцні, мов коріння старого дерева. Цілком імовірно, що дехто з них зміг би чинити опір Персням набагато довше, ніж тому би повірила більшість Мудрих. Тобі, мабуть, не треба непокоїтися за Більбо.

Він, звісно ж, багато років володів перснем і часто одягав його, і хтозна коли для нього буде безпечно, для прикладу, знову поглянути на перстень. А так він іще може прожити довгий вік, і то щасливо, залишаючись таким, яким був, коли розстався з перснем. Адже, зрештою, він відмовився від персня за власною згодою, і це дуже важливо. Ні, як тільки Більбо відпустив цю штуку, я перестав за нього хвилюватися. А от тепер я маю оберігати тебе.

Відтоді, як пішов Більбо, я серйозно занепокоївся за тебе і за всіх цих чарівних, недоладних, безпомічних гобітів. Великої втрати зазнав би весь світ, якби Темна Сила поглинула Шир; якби всі ваші добрі, потішні, нетямущі Виприни, Дударі, Мудрини, Череси й усі решта, не кажучи вже про нерозважних Торбинів, стали рабами.

Фродо здригнувся.

— Але навіщо робити з нас рабів? — запитав він. — І навіщо ми їй?

— Правду кажучи, — відповів Ґандалф, — я думаю, що досі — зауваж, досі — Темна Сила не зважала на існування гобітів. Подякуйте за це долі. Та ваша безпека минула. Ви їй не потрібні — у неї досить корисних слуг, але про вас вона вже не забуде. А жалюгідні раби-гобіти тішили би її набагато більше, ніж гобіти щасливі та вільні. Існують же такі речі, як злоба і помста.

— Помста? — перепитав Фродо. — За що? Я все ще не розумію, до чого тут Більбо і я, і наш перстень.

— А до всього, — відповів Ґандалф. — Ти ще не знаєш, що таке справжня небезпека; та незабаром довідаєшся. Я сам іще не був упевнений, коли був тут минулого разу; та настав час розповісти. Дай но мені персня на хвилю.

Фродо вийняв із кишені штанів перстень, прищепнутий до ланцюжка, що звисав із пояса. Він відщепив його і повільно подав чарівникові. Раптом перстень дуже поважчав, так наче ні йому, ні Фродо не хотілося, щоби до нього доторкався Ґандалф.

Ґандалф покрутив його в руках. Перстень був зроблений із чистого золота.

— Бачиш на ньому якісь знаки? — запитав.

— Ні, — відповів Фродо. — Нема жодних. Він зовсім гладкий, і на ньому ані подряпини, ніби ніхто його не носив.

— Ну, то дивись!

І на подив і жах Фродо, чарівник несподівано шпурнув перстень у саме жаровиння полум'я. Фродо зойкнув і кинувся за щипцями, та Ґандалф його стримав.

— Стривай! — наказав він, блимнувши на нього очима з-під кошлатих брів.

Перстень зовсім не змінився. За якийсь час Ґандалф підвівся, причинив віконниці й запнув фіранки. У кімнаті стало темно і тихо, хоча клацання Семових ножиць, тепер уже ближче до вікон, приглушено лунало з саду. Якусь мить чарівник стояв і дивився у вогонь; потім він нахилився, щипцями відсунув перстень до краю полум'я і спритно його вийняв. Фродо перевів подих.

— Він холодний, — сказав Ґандалф. — Візьми його. — Фродо підставив тремтячу долоню: перстень видався важким, як ніколи.

— Тримай його! — наказав Ґандалф. — І роздивися!

Фродо так і зробив, і тепер він розгледів тонесенькі лінії, тонші за найвитонченіші написи пером, що бігли перснем ззовні та зісередини: вогняні лінії, мов літери пливкого письма. Вони сяяли пронизливо яскраво і водночас наче пробивалися з великої глибини.

— Я не можу прочитати ці вогняні літери, — сказав Фродо тремтячим голосом.

— Ти — ні, — сказав Ґандалф, — зате я можу. Стародавнє ельфійське письмо, а мова — мордорська, і я не вимовлятиму її слів тут. Але загальною мовою це щось таке:

Один з них керує, Один — всіх знайде,

Один їх збере й у пітьмі всіх зведе.

Це тільки два рядки з вірша, віддавна відомого в ельфійській традиції:

Три персні для ельфів — для їх королів,

Сім — гордим гномам з камінних палат,

Ще Дев'ять — людям смертних родів,

Один — Повелителю Тьми, де імла

В Мордорі, де морок і тінь на землі.

Один з них керує, Один — всіх знайде,

Один їх збере й у пітьмі всіх зведе

В Мордорі, де морок і тінь на землі.

Він