read-books.club » Фентезі » Зазирни у мої сни 📚 - Українською

Читати книгу - "Зазирни у мої сни"

128
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зазирни у мої сни" автора Максим Іванович Кідрук. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 16 17 18 ... 122
Перейти на сторінку:
душу. Знімок мав підпис: «Не дає почистити зуби». Ні, я не був аж таким телепнем і здогадувався, що Єва та Пашка спілкуються, ще до того, як подався до Канади, просто вперто відмовлявся вірити, що вони поновили стосунки.

У вересні 2008-го, коли вирушив на роботу до Китаю, спогади все ще не відпускали мене. За дев’ять місяців у спекотному Гуанчжоу я привчився засинати, не думаючи про Єву, і з часом вирішив, що її привид більше не стоїть за плечем, але, як виявилось, помилився. У травні 2009-го, після прибуття до Рівного, все нестерпно нагадувало про неї: дороги, якими ми гуляли, кав’ярні, де обнімалися, глухі кути, де паркував Nissan, коли ми кохалися, й особливо — крихітна дірочка, проколота підбором її черевичка у м’якій оббивці над заднім сидінням моєї машини. І саме тоді, 3 червня 2009-го, Єва зателефонувала мені.

— Привіт, Мироне.

Номер, певна річ, був незнайомий, але я одразу впізнав її, заразом збагнувши, що весь рік обманював себе: той попіл, що нібито припорошував давно закам’янілі рештки, насправді прикривав ледь пригасле вугілля, яке спалахнуло від одного подуву, зайнялося від самого лише звуку Євиного голосу.

— Єво?

Хвилювання гумовою стрічкою стягнуло груди.

— Привіт, — повторила вона.

— Як ти? Де ти? Як у тебе справи? — я ненавидів її й одночасно боявся, що вона покладе слухавку та зникне на наступні три роки. Або назавжди.

— Я в Києві, все так само в Києві, — вона стихла аж на хвилину (я по-риб’ячому хапав ротом повітря), а потім озвалася, запитала, хоча в голосі не вчувалося щирої зацікавленості: — А ти?

— Нещодавно повернувся з Китаю і… ну, якось так, — я не згадував про Бразилію. — Був там майже рік.

— Круто, — я не впізнавав її. Єва говорила так, наче наштовхала до рота мокрого паперу. — Завжди знала, що тобі все вдасться.

Я хотів заперечити, що викладав англійську китайцям, що за рік нічого, крім Гуанчжоу, не бачив, що за будь-якими мірками це важко назвати великим життєвим успіхом, але не зміг. Думки нагадували клубок із безнадійно заплутаних пунктирних ліній. Ми довго мовчали. Потім спробував дізнатися, чим Єва займається зараз. Вона не захотіла розвивати цю тему. Розмова не клеїлася.

— Ти любив мене? — зрештою промовила вона. — Скажи, що ти любив мене тоді.

Я уявлення не мав, що відповісти. Все було так несподівано. Кров молотами бухкала у скронях, однак чомусь більше за саме запитання мене непокоїв її голос.

— У тебе все гаразд?

З динаміка долинуло глибоке зітхання:

— Жаль, що немає магазинів, де можна було б купити друзів.

— Чим тебе не влаштовують зоомагазини?

Єва невесело гмикнула.

— Хочеш я приїду? — слова випорснули з рота швидше, ніж устиг усвідомити, що роблю. — Ну, тобто, якщо ти не… — Єва німувала. Серце пропустило удар, поки я чекав на відповідь.

— Ти справді приїдеш?

— Так.

— Коли?

— Заправлю Nissan і за три години буду в тебе.

— Приїжджай. Я чекатиму…

І я рвонув до Києва.

Єва винаймала простору однокімнатну квартиру в новобудові на вулиці Білоруській біля метро «Лук’янівська». Вона працювала адміністратором у клубі «Sorry, бабушка», тож могла собі дозволити. Три дні ми провели разом. Я намагався розговорити її, випитував, що сталося, але Єва закривалася, пірнала кудись дуже глибоко, куди моє співчуття не досягало. Два з тих трьох днів я ночував на дивані. На третю ніч, певно, втомившись чекати на які-небудь дії з мого боку, Єва стягла з мене одяг і повалила на ліжко. Секс був дивним. Ми кохалися з химерною відчайдушністю, немовби засуджені до страти співкамерники, яких наступного ранку поведуть на ешафот. Після сексу Єва поклала голову мені на груди й сказала: «Забери мене звідси». Зранку я повернувся до Рівного та ще до вечора винайняв однокімнатну квартиру на вулиці Соломії Крушельницької. Через тиждень Єва перебралася до Рівного.

Ніколи не думали про те, що мозок — у сенсі розуму — не є необхідною умовою еволюційної успішності? Ми, люди, називаємо себе найбільш пристосованими та найбільш успішними істотами на планеті, довбаним вінцем творіння, вважаємо, що наші непропорційно великі, наповнені переважно дурними та беззмістовними думками мізки — це перевага, привілей, що став закономірним результатом еволюції, що будь-який інший вид, який прагне домінувати над природою, мусить пройти ті ж етапи, які подолали ми. Та це не так. Подивіться, наприклад, на акул. Вони живуть на цій планеті впродовж 450 мільйонів років, панують у своєму середовищі протягом 450 мільйонів років — це у 2250 разів довше, ніж ми, homo sapiens, топчемо землю, — при цьому головний мозок акули є жалюгідним горіхоподібним потовщенням, схованим глибоко поміж очей. Біль нічому не вчить, і я гадаю, це через мізки. Я переконаний, що абстрактне мислення та, відповідно, все, що ним зумовлено, — віра, уява, здатність сподіватися, мріяти й обманювати самого себе, — це радше випадкова похибка, а не закономірний результат еволюції. Метелик, який обсмалив краєчки крил, нізащо не наблизиться до вогнища вдруге. Собака, який зірвався у прірву та, прокотившись три десятки метрів, дивом уцілів, обходитиме провалля стороною. І тільки людина, обпікшись, уперто мчить на вогонь, стрибає у безодню, вірячи, що колись обов’язково дотягнеться до омріяного тепла чи злетить у вільне від хмар небо.

Після появи — чи то пак повернення — Єви все перекинулося догори дриґом. Я збагнув, що принаймні на якийсь час ми осядемо в Рівному, а отже, треба братися за пошук роботи. Хтось із однокласників під час випадкової зустрічі в місті обмовився, що в Рівному відкривають регіональне відділення компанії Zoom Support Ukraine і що на роботу туди потрібні працівники, які добре знають англійську. Після Китаю я був, м’яко кажучи, не в захваті від ідеї працювати оператором кол-центру, однак кращих варіантів на горизонті не проглядалося, тож на початку липня я записався на співбесіду.

Мене взяли відразу. Вже через три тижні, відбувши підготовчі курси у Львові, я сів за термінал у поспіхом відремонтованому офісі на вулиці Княгині Ольги. У приміщенні було незатишно: панував півморок, пахло вогкою штукатуркою та старим наканіфоленим паркетом, хоча самого його не було. Одинадцятиповерховий «Манхеттен Сіті Хол», куди Zoom Support Ukraine перебралась улітку 2012-го, на той час ще навіть не почали будувати. Зате робота не відзначалася особливою складністю. Приймаєш дзвінок — телефонують переважно з Америки, Британії чи Австралії — та пояснюєш людині, як активувати щойно куплену програму. Під час активації слід постаратися, щоби клієнт захотів прослухати інформацію про програмне забезпечення від компаній-партнерів і придбав щось іще. За це доплачували. Попри мої побоювання, компанія Zoom Support

1 ... 16 17 18 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зазирни у мої сни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зазирни у мої сни"