Читати книгу - "Зазирни у мої сни"

виявилася далеко не найгіршим місцем для роботи — значною мірою завдяки Чедвікові Босману, американському супервайзерові, якого відрядили до Рівного налагоджувати діяльність офісу. Непоганою видавалася й зарплатня — 3000 гривень з урахуванням різних бонусів. До цієї суми додавали 2 % від вартості проданого софту за умови, що за місяць оператор продавав програм не менш ніж на три тисячі доларів.

На початку серпня 2009-го — щойно все втряслося з роботою — я освідчився. За відкладені з Китаю гроші купив обручку з діамантом і запропонував Єві вийти за мене. Вона погодилась. Знайомство між сім’ями стало формальністю. Я добре знав і Жанну Валеріївну, і Лаврентія Романовича, моя мама була знайома з Євою. Через кілька днів ми подали заяву в РАЦС. Церемонію реєстрації призначили на кінець вересня, хоча навіть після цього я не вгамувався. Не вірив, що до нестями розкішну, запаморочливу Єву Лауду, від одного погляду якої три роки тому мене торохкало блискавкою, назву своєю дружиною. Щоранку прокидався, очікуючи, що Єва зникне, безмовно ретирується, лишивши нашвидкуруч нашкрябану записку: «Мироне, пробач, ти милий, але я помилилася, в нас не складеться». Або — sms-повідомлення такого ж змісту. Або — і це найгірше — взагалі нічого не покинувши. Мене лихоманило до останнього, аж поки сонячної суботи 19 вересня 2009-го ми з Євою не поставили підписи в журналі реєстрації актів цивільного стану. Хоча навіть після того я не міг позбутися холодного відчуття, наче все це — і церемонія, і святкування — придуркуватий фарс. Ніби ми репетируємо одруження, всі присутні про це знають і поводяться розслаблено, легковажно, розуміючи, що все не по-справжньому.

У нас не було вінчання. Так захотіла Єва, я не заперечував.

Помпезного святкування також не влаштовували, обмежившись невеликою, хоч і вишуканою вечіркою на тридцять осіб.

Мій батько не був присутній ні на церемонії, ні на вечірці. Щоправда, дивуватися нема чому, бо ні я, ні мама його не запросили — ніхто з нас не наважився заговорити про це.

Єва, як і її мама двадцять років тому, відмовилася змінювати паспорт і залишила собі прізвище Лауда (прізвище Лаврентія Романовича, Євиного батька, було Коник).

У весільну подорож ми також не поїхали. Я планував, але за тиждень до одруження Єва влаштувалась адміністратором у «Чорну перлину» та відмовилася просити відпустку за тиждень після виходу на роботу. Взимку ми на кілька днів вибралися до Буковеля покататися на лижах, але то вже було не те.

2009-го зарплата Єви в «Чорній перлині» складала чотири тисячі гривень плюс преміальні, які часом могли перевищувати зарплатню. На початку 2010-го наш сукупний місячний дохід сягав десяти тисяч гривень, що, без перебільшення, становило фантастичну суму як для Рівного. За комунальні послуги й оренду квартири сплачував я, Єва свої гроші витрачала на себе, та в будь-якому разі ми аж ніяк не бідували.

З якого дива тоді, спитаєте ви, я почав таксувати?

От ми й дійшли до основного. Я виїхав у місто з прикріпленою до торпеди рацією, налаштованою на частоту «Оптимального таксі», через тиждень після появи в нашому з Євою житті Блакитного Монстра — того довбаного Volkswagen Beetle.

Усе починалося з біса романтично. У жовтні 2009-го Єва завагітніла. Я дізнався про це 3 січня 2010-го в Буковелі, сидячи на чотирикрісельному підйомникові на висоті десяти метрів над трасою № 5, і на радощах ледь не випав із крісла. 15 липня 2010-го з’явився на світ Тео, і я почувався так, наче в моїх грудях стартувала найпотужніша у світі електростанція. Єва перетворила мене на найщасливішу істоту у Всесвіті, тож я захотів їй віддячити — зробити хоча б уполовину такою ж щасливою.

Уперше ми побачили той сонцесяйний Beetle в автосалоні «Автоград» у листопаді 2009-го через півтора місяці після весілля. Улітку 2009-го, коли забирав Єву з Києва, мій Nissan був у чудовому стані. Ним тривалий час ніхто не користувався — Nissan простоював, поки я стажувався в Канаді та працював у Китаї, — втім, я відчував, що автомобіль не подобається чи то пак не відповідає Єві. Раніше все було гаразд, однак після повернення з Києва Єва змінилася: інакше одягалася, інакше говорила, інакше зачісувалася. І в якусь мить я переконав себе, що настав час придбати іншу машину. На початку листопада ми з Євою вирушили в «Автоград» шукати заміну батьківській «альмері».

В «Автограді» торгували автомобілями відразу кількох брендів: Honda, Nissan, Škoda, Renault, Fiat, Seat. Серед наявних на той час «ніссанів» жодна модель мені не сподобалась, і я поклав око на Renault Duster, коли зауважив, що Єви немає поруч. Роззирнувшись, побачив дружину в іншому кінці павільйону біля химерного компактного автомобіля небесного кольору. Через плавні обводи машина скидалася чи то на гігантського ясно-синього бедрика, чи то на тлусту й блискучу від тягучого слизу жабу. Я підійшов — перед Євою в наскісних променях осіннього сонця сяяв нереальною блакиттю Volkswagen New Beetle, модель 2008 року.

— Гарний, правда? — прошепотіла дружина.

Її очі виблискували, ніздрі роздулися, а губи трохи розтулилися. Я збудився так, що за секунду пересохло горло, — Єва під час сексу не виглядала такою збудженою.

— Тобі подобається?

— Так! — вона торкнулася долонею блискучого крила. — Дуже. Особливо цей колір. Нереально гарно…

Я глянув на ціну, вирішив, що лише ідіот здатен викласти такі гроші за машину, яка зовні нагадує найбридкіше земноводне у світі, та повернувся до споглядання Renault Duster.

На виході з салону я проґавив мить, коли Єва підклала до захопленого стосика буклетів рекламний проспект компанії Volkswagen. Через два дні побачив New Beetle на заставці її ноутбука. Ще за тиждень Єва заявила, що хоче цю машину. І річ не в тім, що вона не мала на чому їздити. Після повернення з Києва вона користувалася хетчбеком Nissan Tiida своєї матері. Проблема полягала в тому, що Єва закохалась у New Beetle, автомобіль став її пристрастю, одна згадка про нього примушувала її обличчя сяяти, неначе його підсвічували зсередини потужною лампою.

Упродовж наступних місяців ми кілька разів повертались до цієї теми. Єва просила взяти кредит, а я супився й хитав головою. Обрана дружиною комплектація — 1,4-літровий двигун з турбонаддуванням і безпосереднім уприскуванням палива, подушки безпеки, крута мультимедійна система тощо — коштувала двадцять вісім тисяч євро. Єва не припиняла беззлобно колупати мене протягом першої половини 2010-го, але врешті-решт змирилася, що із жабоподібним «фольксвагеном» доведеться зачекати.

А тоді народився Тео. І якщо до народження сина я вагався, то після того, як уперше взяв Теодора на руки, вирішив, що