read-books.club » Фентезі » Зазирни у мої сни 📚 - Українською

Читати книгу - "Зазирни у мої сни"

128
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зазирни у мої сни" автора Максим Іванович Кідрук. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 15 16 17 ... 122
Перейти на сторінку:
сонячні фінальні кадри з американських романтичних комедій, хіба лише без поцілунків. А у вересні все враз обірвалося. Цезар навчався в Національній академії прокуратури й наприкінці серпня відбув до Києва. Після його від’їзду Маша непомітно віддалилася, і я злякався, що Єва щезне слідом за нею, але цього не сталося. Увечері 30 серпня 2005-го ми з Євою поїхали до Острога. Пригадую, як на заході, трохи правіше за нашими спинами, заливаючи горизонт нереально яскравим червоним кольором, сідало сонце. Ми говорили ні про що, з легким сумом згадували літо, і я якось не відразу усвідомив, що ми вперше опинилися в машині без Машки та Цезаря. Розмовляючи, Єва ніби ненароком поклала руку мені на стегно. Я ледь не випустив кермо, але спромігся вирулити на узбіччя й зупинити машину. Слова були зайвими. Ми поспіхом перебралися на заднє сидіння, тремтячими руками я стягнув з Єви плаття, зірвав білизну, а потім мене наче накрило лавиною. Немов ураганом оглушило та збило з ніг. Опісля я ще довго віддихувався, не маючи сил повернути ключ у запаленні, й почувався так, ніби наді мною промчала палаюча комета.

На наступні три місяці я просто випав із життя.

Іноді ми з Євою кохалися в моїй машині, а у вихідні, коли студенти роз’їжджалися по домівках, вона ночувала у мене в гуртожитку. Пам’ятаю, з яким шаленством накидався на неї в ліжку, як після того годинами не спав, ловлячи її тремтливе сонне дихання, вивчаючи у місячному світлі припухлі жилки на її шиї, як ніжно відгортав волосся та роздивлявся м’які та дещо завеликі вуха. Зранку Єва ніколи не залишалася в ліжку. Після того як вона йшла, я заривався в подушку й усотував легкий аромат її парфумів, від чого весь укривався гусячою шкірою. Але це спочатку. Згодом мене почало дратувати її щезання. Я не розумів, чому вона відмовляється повалятися в ліжку після сходу сонця. Спершу запитував, потім вимагав, надалі почав благати, щоб вона сказала, що я не є їй неприємним і що вона не уявляє когось іншого, кохаючись зі мною. Вона лише віджартовувалась.

Єва ніколи не дозволяла тримати себе за руку. Ні, вона не уникала доторків і прилюдно поводилася так, щоб ні в кого не виникало сумніву, що вона моя дівчина. Водночас контакт між долонями, трохи довший за звичайний потиск, вважала заледве не образою. Якось я вказав на це, і Єва відмахнулася: «Я змалку засвоїла те, що має знати кожна жінка: що б не трапилось, уникай залежності від чоловіків». Мене аж викручувало. Хотілося волати на весь голос про те, що відчуваю, розповісти всьому світові, що ночами у мене судомить живіт від однієї згадки про вигини її тіла, а вона не могла пройтися зі мною під руку дорогою від гуртожитку до університету.

Але не це найбільш неприємне. Найгірше те, що я ніколи не знав, про що вона думає. Єва часто поринала в себе, закриваючись, неначе мушля, і нікого не пускаючи досередини. А ще вона була хронічно незадоволена своїм життям. Єва мало говорила про це, проте я відчував, як гнітила її провінційність Острога. Якось після сексу вона зривисто, із нотками відчаю в голосі виплескувала з себе те, що хоче вирватися, що варта більшого, потім розплакалася, вискочила з ліжка й, поки я встиг промимрити щось на її підтримку, пішла геть. Упродовж наступного тижня вона не відповідала на дзвінки та не з’являлася на парах.

На початку другого триместру випадки щезнення почастішали. Єва прогулювала заняття, не ночувала в гуртожитку, все частіше, коли я телефонував і пропонував кудись піти, дізнавався, що вона в Рівному. Я прагнув пояснень, на що чув незмінне: «Мене вбиває острозька сірість». І на додачу — скарги, що там сіре геть усе: дороги, будинки, небо, люди.

Востаннє ми побачилися за три дні до Нового року — в кав’ярні «Сальвадор Далі», що неподалік Центрального ринку. Цезар приїхав із Києва та збирав компанію на відсвяткування Нового року. Я хотів запропонувати Єві приєднатися, але вона обірвала мене, щойно зрозуміла, про що йдеться. Повідомила, що вирушає з батьками до Ужгорода, а звідти — на кілька днів до Будапешта.

Після Різдва 2006-го, не сказавши ні слова, Єва видалила профілі у соцмережах і змінила номер мобільного телефону. Я писав її друзям, але ніхто не знав або не хотів зізнаватися, де вона. Лише на початку лютого дізнався від Маші, що Єва перевелась на заочне відділення, а сама подалася до Києва. Я спитав, якого біса вона там робить? Маша відповіла, що Єва нібито влаштувалась на роботу офіціанткою. Попросив номер — я не сумнівався, що Маші мусить бути відомий Євин новий номер, — і Маша завагалась, якоїсь миті навіть потягнулася рукою по мобілку, але зрештою роздумала, похитала головою й пішла.

Почалися чорні дні, розповідати про які мені не дуже хочеться. Я міг годинами сидіти в «ніссані», впершись лобом у кермо та переконуючи себе, що серед запахів пластику, пилу та старої шкіри досі відчуваю аромат її парфумів; згадуючи, як Єва, відкинувшись, сидить на пасажирському сидінні, як розметалося її волосся, коли ми кохалися на задньому сидінні; і думаючи… ні, не про те, чому вона пішла, а про те, чому нічого не сказала. Я не закидав навчання — це не було усвідомленим учинком, навчання виявилося єдиним, що втримувало від повного занурення в ту липку чорноту, — але впродовж третього триместру майже ні з ким не спілкувався. Бурхлива одержимість Євою не просто перетворила моє життя на згарище, вона отруїла все, що було до Єви. Все, що колись дарувало радість, зблякло. На місці спогадів чорніли обвуглені кістяки, мрії спливали кров’ю посеред уламків повітряних замків, я у відчаї озирався, хотів повернути все назад — ну, а раптом? — проте за спиною стелився безнадійно мертвий світ: присипана попелом рівнина, безповоротно посіріле небо та закам’яніле сонце, яке — як мені тоді здавалося — більше ніколи не засяє.

Чи це була любов? Мені важко судити. Важко називати любов’ю те, що спустошує й калічить.

На початку четвертого курсу я поїхав на стажування до Канади, й це на якийсь час допомогло. Я й далі згадував Єву — попелище не стало квітучим садом, — але за півроку в Athabasca University принаймні почав говорити з людьми. На жаль, так тривало недовго. На початку лютого 2007-го, за три тижні до повернення до України, Павло Новак завантажив у Facebook фотографію Єви, яка, прикриваючись напівпрозорою ширмочкою, бризкала на нього водою з

1 ... 15 16 17 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зазирни у мої сни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зазирни у мої сни"