Читати книгу - "Франческа. Повелителька траєкторій"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Саро, нам потрібна жіноча форма — найменша, яка в нас є.
— Сер, конкретніше, сер!
— На Франческу…
— Сер, у нас немає форми дитячих розмірів, сер! — Сарине лице було незворушне, але її очі світилися бісиками — їй явно подобався власний жарт.
Полковник гигикнув.
— Пошукай усе-таки найменший розмір.
— Sir, yes, sir! — сержант МакКарті віддала честь і вийшла.
Хвилин через сорок ми працювали в командному центрі на своїх місцях. Усі скоса поглядали на Франческу і всміхалися — Чессіна сиділа у формі, більшій на два розміри, з засуканими штаньми й рукавами. Куртка висіла на ній, мов мішок.
— Франческо, ти на перерві надвір не виходь, сьогодні сильний вітер!
Мені в голову одразу ж полетів олівець.
— Чого ти одразу кидаєшся?! Може, я переживаю, щоб тебе не протягло?! У тебе ж тепер ні куртки, ні джинсів! — олівець полетів назад.
— Я думала, ти з мене, як завжди, смієшся. Пробач, Джорджіо!
— Я пожартував, я справді сміявся! — олівець знову полетів мені в голову.
— Дитячий садок! — пробурчав у вуса офіцер Баррел.
— Гірше! — зітхнув професор. — Національне управління з аеронавтики й дослідження космосу!
* * *
Франческа деколи може бути дуже жорсткою. Жорсткою і жорстокою.
Пам’ятаєте, як маленька сицилійка, що має ледь за півтора метра зросту, розмовляла зі здорованем Вітакером, котрий її штовхнув і обізвав? Тепер він обходить її десятою дорогою. І правильно робить. Чи як вона посварилася з полковником через те, яка має бути справжня піца. Ніби дурниця? На перший погляд, так. Але вона довела полковника до сказу і… той був змушений просити в неї пробачення.
Зізнаюсь, я деколи по-доброму кепкую над напарницею. Вона може навіть розплакатися через невинний жарт. Але якщо я її чимось зачеплю по-справжньому, то, думаю, буде мені непереливки. І шолом не врятує.
От і сьогодні вийшла історія.
Зранку до нас приїхала пересувна лабораторія Американського Червоного Хреста. Кожен, хто хотів, міг пройти експрес-аналіз і здати кров. Ну, ми й пішли.
Франческа здавала кров вперше. Якщо чесно, я на місці лікарів не брав би, а, навпаки, влив би в неї добрячу порцію крові. І оскільки це було вперше, то дівчина дуже хвилювалась. А коли Франческа хвилюється, то вона говорить англійською точно так, як Луїджі, жовтий Fiat-500 з мультика «Тачки». Старша медсестра з італійським прізвищем, побачивши італійські патроніми Франчески і почувши її сильний акцент, одразу впізнала співвітчизницю. Критично змірявши дівчину поглядом з голови до ніг, жіночка стисла губи й спитала:
— Ну, і з якої частини Італії ти приїхала? Я, наприклад, з Рима.
— А я американка, я тут народилась, у Віндзорі. Мої батьки з Аґрідженто, — сказала Франческа італійською.
— Ме-е-е… Вибач, я так давно приїхала, що італійську вже й забула, — байдуже промовила жіночка, перебираючи папери.
— Я сказала, що місцева, з Віндзора. Я американка.
— Ти американка? — жіночка подивилась на мою напарницю поверх окулярів, знову критично змірявши її поглядом.
Краще б вона цього не робила, чесне слово.
— Дитино, а чого ж ти тоді розмовляєш з таким сильним акцентом? Я тебе ледве розумію!
— А коли ви приїхали в США? — відповіла раптом Франческа питанням на питання.
— О-о-о-о… Мені було шістнадцять років, я вже могла заміж виходити! — закотивши очі, промовила жіночка.
— Вам було шістнадцять… Отже, ви чудово говорили італійською?
— Ну, до шістнадцяти років так, звісно! Англійську починала з нуля, а тепер у мене жодного акценту! — жіночка була явно задоволена собою, навіть не підозрюючи, який холодний душ приготувала їй моя напарниця.
— А італійську, значить, забули?
— Ну, я можу приблизно зрозуміти, про що йдеться, але вас чомусь не розумію.
— І ви кажете, що ви з Рима? Прямо з самого Рима?
— З Ровіано.
— Відколи це Ровіано раптом став Римом? — Франческа вигнула брову. Тепер прийшла її черга дивитись на жіночку поверх окулярів.
Уся черга спостерігала за спектаклем. Я стояв поряд і шкірою відчував електрику в повітрі.
— Ну, це близько… Це все метрополіс Рим!
— Це більше години від самого Рима на машині, — відрізала Франческа й добила: — У ясну погоду і без трафіку. Ровіано, звісно, гарне село, але це не Рим, при всій повазі.
Жіночка почала нервуватися.
— У тебе все одно сильний акцент! Я не розумію ні твоєї англійської, ні твоєї італійської!
— Мої батьки з Сицилії. І моя англійська досі всіх влаштовувала. А ви, як я бачу, ні англійської добре не вивчили, щоб розуміти акценти, ні італійської не зберегли! — Франческа схрестила руки на грудях. Ніздрі її роздувались, наче в бика перед боєм. — Яке вам узагалі діло до мого акценту?!
— Це недопусти… — я спробував було заступитись за дівчину.
— Джорджіо, я сама впораюсь! — відмахнулася від мене напарниця.
Я замовк. А Чессіна Джіованнівна ще більше розпалялася:
— Та в мене більше права називатись італійкою! У вас узагалі від батьківщини тільки прізвище на бейджику лишилося! І так, це моя країна, я тут народилась, і не вам вказувати, який у мене акцент!!!
Жіночка стала червона, як синьйор Помідор.
На галас прибігла старша медсестра.
— Що сталося?
— Нічого, — крізь зуби процідила напарниця. — Декому не до вподоби мій акцент.
— Джессі, покличте, будь ласка, Пет, — старша медсестра вирішила дипломатично розрулити скандал.
— «Джессі»! — закотила очі Франческа.
Жіночка з італійським прізвищем встала і, виходячи, так хряснула дверима, що вагончик Червоного Хреста захилитався.
— От сука! — прошипіла Франческа.
— Якщо захочеш подати позов, я допоможу скласти текст! — подала голос Маліка з юридичного відділу. — Я сама натерпілася подібного лайна!
— Я приношу свої вибачення… — сказала старша медсестра, висока сива леді поважного віку.
— Вам нема за що приносити вибачення, мем… — сказала Франческа без найменшого акценту. — Просто я терпіти не можу снобів.
— Усе одно, я приношу вибачення, — твердо сказала старша медсестра. — Це моя служба, і мені соромно за те, що тут відбулось. Я сама фламандка. Моя бабуся приїхала з Європи. І я достатньо бачила у своєму житті. Обіцяю, що поговорю зі своєю працівницею!
Старша медсестра лагідно подивилась на дрібну Франческу з висоти своїх майже двох метрів і промовила:
— А тепер я готова прийняти вашу гарячу молоду кров.
* * *
Відчинилися двері, і в кабінет ввалилася Франческа. Не увійшла, не забігла, як зазвичай, а саме ввалилася. Було таке враження, що центр ваги напарниці перемістився їй прямісінько в голову. Бо щойно дівчина ввалилася в кабінет, її голову мимоволі понесло до крісла. Тіло явно не встигало за головою, а ноги вже просто волочилися за тілом. Мов підрубане дерево, Франческа впала в крісло і впустила голову на стіл з такою силою, ніби цеглиною грюкнула. Навіть окуляри не зняла.
Услід за напарницею в кабінет заплив запах.
Це був запах перегару. Франческа була з глибокого похмілля. Я підійшов.
— Франческо, з тобою все гаразд?
Напарниця насилу підняла голову. Її чорні, як терен, очі дивились ніби на мене і водночас у різні боки, від чого сицилійка була схожа на сумну й здивовану рибину.
— Джорджіо… Мені погано, — голова знов упала на стіл. У лице мені так війнуло спиртякою, що я сам трохи не сп’янів.
— Господи, Франческо, та ти ж напилась!
— Це було вчора, — долинуло з-під голови. — Я вже не п’яна. Мені просто погано.
— Ти себе в дзеркалі бачила? Та у твоїй крові стільки алкоголю, що Дракула здох би від двох ковтків!
— Я все ус-с-с-від-д-домлюю. Я н-ннормально говорю, — промимрила Чессіна. — Мене просто трохи хитає.
— Стривай, ти в такому стані ще й за кермо сіла?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Франческа. Повелителька траєкторій», після закриття браузера.