Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

- Софіє, як це розуміти? - Хорос був у гніві.

Дівчина стояла похнюпившись. Для неї це був повний провал.

– Навіщо ти це зробила? Не думай, що тобі це з рук зійде! Ти все одно одружишся з ним. І щоб духу твого в селі не було!

- Але ж батько! – схлипнула Софі.

Альбрехт ледь не пирхнув – після того, що сталося на нього, ще будують плани. Прикусивши губу, хлопець спробував сісти.

- Я стільки разів доводив, що не хочу женитися! Стільки разів пояснював дівчатам, що нікого з них не покохаю! А мене ніхто не слухає! Чого ви пристали до мене? – ці події вивели Альбрехта із себе. - Я розриваю ці безглузді заручини! Ви зачепили мою честь, змусили визнавати, що я не робив! І знову мене не слухали! Грошей вам захотілося, титул? – хлопець скрутив фігуру із трьох пальців. - Не дочекаєтесь!

Рада встала поряд із ним, поклавши руку йому на плече. Тепер настала їх черга пред'являти претензії. Бідолашна Софі зрозуміла, що її обвели навколо пальця, ще коли відбулися заручини. Слова Альбрехта та Ради підлили більше олії у вогонь.

- Честь для чоловіка найважливіше! А ви її намагалися втоптати у багнюку! Тут із самого початку було ясно, що він не винний! А ви нам не повірили! - побачивши, як скривився від болю Альбрехт, Рада зрозуміла, що треба закінчувати. – Він поранений! Йому потрібний лікар! Це теж на вашій совісті.

Альбрехт сидів, відчуваючи, як щось ніби розриває його тіло. Він не хотів кричати, стиснувши зуби. Тяжко дихаючи, хлопець відкинувся назад на мокру траву. Дощ не переставав уже півгодини.

Рада підсіла до нього, схопившись за руку.

- Тримайся, Ал. Ти й не через таке проходив! Зараз витягнуть кулю і тебе зцілять!

Дівчина хвилювалася за нього дедалі більше. Хоч вона була впевнена, що поранення не серйозне її не залишала думка, що куля зачепила якийсь нерв. Тоді справи погані.