Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

- Ага. Щас. – буркнув він. - І ти не віриш, що я цього не робив! – уже голосніше сказав Ал. - Ну що ж…

Альбрехт помітив, як його суперник потягнувся до пістолета. За його рухами він зрозумів, що Кріс володіє зброєю краще за нього.

- Мій батько служив у армії і навчив мене стріляти! Подивимося, наскільки влучний ти!

- Ти дуже багато балакаєш! Ви мені вже набридли! Закінчу справу та повернуся до своєї Гармонії! - Альбрехт якимось дивом побачив когось, що причаївся в кущах.

"Ну все, залишилося не багато…"

- Все буде за правилами, хоч тебе треба просто пристрелити! Відходимо на десять кроків та стріляємо! - сказав Кріс зсунувши брови.

Альбрехт майже не вирив у ці правила. Він боявся, що тільки-но відвернеться той йому пустить кулю в спину.

Витягнувши пістолет, Альбрехт зробив десять кроків і обернувся. Це був не бій на мечах, все могло закінчитись швидко. Хлопець одразу цілився йому в руки, тому що вбивство не входило до його планів. Але промазав. На щастя і куля супротивника не досягла мети - Альбрехт встиг ухилитися.

Коли вони перезарядили пістолети, почувся жіночий крик.

- НІ! Не треба!

Альбрехт обернувся і побачив бліду, як крейду Софі. Кріс на якийсь час розгубився.

- Кріс не вбивай його! – закричала дівчина.

- Софіє, що ти тут робиш? Іди до дому! Я помщуся за тебе!

- Не потрібно! Я дійсно люблю його!

- Але він знечестив тебе! - Кріс ніяк не хотів сходити з наміченої мети.

- Я на нього не гніваюсь! Це наша справа!

- Твій батько обіцяв віддати тебе за мене заміж!

- Того, що є, вже не зміниш! Я вийду за нього!

Альбрехт помітив Раду, що ховалася за деревом, тільки він не розумів: чого вона не стала заважати дуелі? Дівчина опинилася тут насправді раніше за нього і бачила все спочатку. Вона б могла втрутитися, але поки що було рано.

Софі брехала гарно, це Рада помітила. Ще б почала плакати, взагалі був би блиск.

«Ну й погода! - дівчина відчула, як на неї почав капати дощ. – Знайшли час!»

– Я цьому не дозволю! - закричав Кріс. - Він відповів за те, що зробив! Нехай кров'ю заплатить за свій гріх.

Перелякана Софі заметалася по галявині поглядом. Кріс не жартував. Він уже встиг перезарядити пістолет і тепер направив його прямо в груди Альбрехту.

Рада здригнулася, не зрозумівши спочатку, як опинилася на галявині. Тепер вона по-справжньому злякалася за друга.

- Припиніть! - закричала вона.

- Ти хто така? Провалюй звідси! - крикнув Кріс.

- Я Рада з Гармонії! Це не зійде вам із рук!

- Що ти можеш? – з глузуванням промовив світловолосий хлопець. – Ти ж жінка.

- Замовкни! – закричав Альбрехт. - Вона сильний маг!

- Мені начхати! – Кріс доторкнувся пальцем до курка. - Тобі ніхто не допоможе!

Альбрехт швидкоплинним поглядом зустрівся з Радою і трохи помітно кивнув.

– Акустик! – прошепотіли вони.

І якраз вчасно. Побачивши, що її план вийшов з-під контролю, Софі вибігла між ними, ледь не хапаючись за голову від розпачу.

- Не винний він. Альбрехт не винний! Це я підлаштувала! Я вимазала ліжко і просто лягла поряд! Він навіть пальцем до мене не торкався! Він тоді спав!

Рада тріумфувала. Слова Софії луною рознеслися по окрузі. І півсели теж це почули.

- Навіщо ти брешеш? – очі Кріса палали від гніву. - Тебе ж оглядав лікар! Я це знаю!

- То був не він! - Софі схлипнула. - Кілька місяців тому, коли я поверталася з міста Керней, на мене напали розбійники і зґвалтували!

Альбрехту на якусь мить стало її шкода. На Кріса ці слова вплинули по іншому.

- Тварюка! Краще б тоді здохла! Добре, що я з тобою не одружився!

Альбрехт помітив, як палець у того на курку здригнувся. Він встиг лише відштовхнути перелякану  на смерть Софі, як куля потрапила йому у стегно. Хлопець закричав від болю, і на підкошених ногах звалився на брудну від дощу траву.

- Лікурембо! - закричала Рада, направивши руку на Кріса. – Ескадро! Роверетто!

У неї лише після третього разу вдалося обеззброїти супротивника. Дівчині довелося ще раз прикласти його заклинанням, щоб він знову не повторив спробу.

Десь почулися голоси, наближалося кілька людей. До Ради тільки зараз дійшло, що вони забули прибрати заклинання Акустик. Але їй уже було байдуже – вона кинулася до Альбрехта.

- Ал, ти як? Ти поранений! - дівчина обвела Соню і Кріса нищівним поглядом. - Не дійшло чому нас називають Гармонією? Ми ніколи не кидаємо один одного у біді! Я вас знищу! – і в очах затанцювали золоті іскри.

- Рада, не треба! - Альбрехт сів, тримаючись рукою за стегно.

До цього моменту на лісовій галявині побільшало народу. Тут же був  староста Хорос і кілька місцевих. Альбрехт перевів погляд і скривився від болю. Куля явно йому щось зачепила – нога жах як боліла, а стопа взагалі оніміла.