Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Ще одне. Я не бажаю брати участь у якій-небудь драмі між тобою і моїм братом. Якщо у вас з ним є якісь проблеми, тобі доведеться з ними розібратися. Але він тобі в будь-якому разі не ворог.

— Я знаю. Я розберуся. Але мені потрібен час.

— Що ти збираєшся робити?

— Не знаю. Ти зможеш зв’язуватися зі мною електронною поштою. Я обіцяю відповідати при першій нагоді, але не виключено, що я перевірятиму пошту не щодня…

— Від того, що ти обзавелася адвокатом, ти не стаєш кріпачкою. Цього поки що цілком досить. А тепер вилізай з машини. Я страшенно втомилася і хочу поїхати додому і лягти спати.

Лісбет відчинила дверці машини і вибралася на хідник. Зачиняючи дверці, вона зупинилася. Вона, схоже, намагалася ще щось висловити, але не знаходила слів. Анніці на якусь мить здалося, що вона виглядає мало не беззахисною.

— Все нормально, — сказала Анніка. — Йди додому і лягай спати. І не вплутайся в що-небудь найближчим часом.

Лісбет Саландер стояла на хіднику і дивилася вслід Анніці Джанніні, аж поки задні ліхтарі її машини зникли за рогом.

— Спасибі, — нарешті сказала вона.

Розділ 29

Субота, 16 липня — п'ятниця, 7 жовтня

У холі вона побачила на комоді свій кишеньковий комп’ютер «Палм Тангстен ТЗ». Там же лежали ключі від її машини і сумка, яку вона загубила, коли Маґґе Лундін накинувся на неї біля парадного на Лундаґатан, а ще розкрита і не розкрита пошта, взята з поштової скриньки на Хурнсґатан.

Мікаель Блумквіст.

Лісбет повільно обійшла умебльовану частину квартири, скрізь натрапляючи на сліди його присутності. Він спав у її ліжку і працював за її письмовим столом. Він користувався її принтером, а в кошику для паперів вона знайшла чернетки текстів про «Секцію», викинуті записи і різні карлючки.

Він купив і залишив у холодильнику літр молока, хліб, сир, ікру і десять упаковок піци.

На кухонному столі вона помітила маленький білий конверт зі своїм ім’ям. Усередині лежала коротенька записка від нього — номер його мобільного телефону. І все.

Лісбет Саландер раптом зрозуміла, що тепер усе в її руках. Він закінчив роботу, повернув їй ключі від квартири і шукати з нею зустрічі не мав наміру. Якщо їй що-небудь знадобиться, вона може зателефонувати. Клятий упертюх.

Лісбет поставила варитися каву, зробила чотири бутерброди, всілася коло вікна і поглянула на острів Юргорден. Потім закурила сигарету і задумалася.

Все закінчилося, а проте вона почувала себе ще самотніше, ніж будь-коли.

Міріам By поїхала до Франції. Я винна в тому, що ти ледве не вмерла. Лісбет боялася того моменту, коли їй доведеться зустрітися з Міріам By, і заздалегідь вирішила, що після звільнення насамперед піде до неї. А вона поїхала до Франції.

Вона раптом виявилася в боргу у багатьох різних людей.

У Хольгера Пальмґрена. У Драґана Арманського. Треба зателефонувати їм і подякувати. У Паоло Роберто. В Чуми з Трійцею. Навіть кляті поліцейські Бубланськи і Мудіґ, об’єктивно кажучи, стали на її бік. Вона не любила бути в кого-небудь у боргу і тепер почувала себе пішаком у грі, яку не могла контролювати.

У боргу в Бісового Калле Блумквіста і, можливо, навіть у Бісової Еріки Берґер з ямками на щоках, красивим одягом і впевненою манерою триматися.

Все позаду, сказала Анніка Джанніні, коли вони виходили з будинку поліції. Так. Суд позаду. Позаду для Анніки Джанніні. Позаду і для Мікаеля Блумквіста, який опублікував свій матеріал і тепер потрапить на телебачення і напевно заробить яку-небудь чортову премію.

Але далеко не позаду для Лісбет Саландер. Для неї це лише перший день усього життя, що залишилося.

О четвертій ранку вона закінчила думати. Скинула вбрання панка на підлогу в спальні, пішла у ванну і прийняла душ. Вона ретельно змила макіяж, у якому з’явилася до суду, одягла просторі темні льняні брюки, білу майку і тонку куртку. Потім поклала в дорожню сумку зміну одягу, нижню білизну та дві майки і наділа прості прогулянкові туфлі.

Прихопивши з собою кишеньковий комп’ютер, Лісбет замовила таксі до площі Мусебакке, поїхала в аеропорт і прибула туди близько шостої. Вивчивши табло з розкладом вильотів, Лісбет купила квиток навмання. При цьому скористалася власним паспортом і була вражена тим, що ні під час придбання квитка, ні під час реєстрації її, схоже, ніхто не впізнав і не зреагував на її ім’я.

Лісбет узяла квиток на вранішній літак до Малаги і вже вдень приземлилася посеред неймовірної спеки. Деякий час вона нерішуче постояла в залі прильоту, потім підійшла до карти і задумалася над тим, що б їй зробити в Іспанії. Вже за хвилину вона вирішила. У неї не було сили роздумувати над автобусними маршрутами або іншими видами транспорту. Вона купила в магазині аеропорту сонцезахисні окуляри, вийшла на стоянку таксі і всілася на заднє сидіння першої вільної машини.

— Гібралтар. Я заплачу кредитною карткою.

Поїздка по новому шосе уздовж південного берега забрала три години. Таксі висадило Лісбет біля паспортного контролю, на кордоні британської території. Звідти вона пройшла пішки до «Рок-готелю», розташованого на Європа-роуд, у верхній частині схилу скелі заввишки 425 метрів, і запитала, чи є у них вільні номери. У них був номер на двох, і Лісбет зарезервувала його на два тижні, скориставшись кредитною карткою.

Прийнявши душ і загорнувшись у купальне простирадло, вона всілася на балконі і стала дивитися на Гібралтарську протоку. Вона побачила вантажні пароплави та кілька яхт і навіть змогла розрізнити в серпанку Марокко на тому боці протоки. Усе довкола дихало спокоєм.

Через деякий час вона лягла спати і відразу заснула.

Наступного ранку Лісбет Саландер прокинулася о пів на шосту. Вона встала, прийняла душ і випила каву в барі готелю на першому поверсі. О сьомій годині вона вийшла з готелю, купила паперовий мішечок манго і яблук, доїхала на таксі до вершини скелі і попрямувала до мавп. Лісбет приїхала так рано, що туристів ще майже не було, і вона виявилася з тваринами майже наодинці.

Гібралтар їй подобався. Вона вже втретє відвідувала цю дивну скелю посеред Середземного моря, де розташовувалось англійське місто з абсурдною густотою населення. Гібралтар не був схожий ні на яке інше місце. Протягом десятиліть це місто-колонія перебувало в ізоляції, стійко опираючись возз’єднанню з Іспанією. Іспанці, зрозуміло, протестували проти окупації. (Лісбет Саландер вважала, проте, що іспанцям слід було помовчувати, поки вони самі володіють анклавом Сеута на марокканській території по інший бік Гібралтарської протоки.) Це дивовижне місто