Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Стоп! Перемогла Андрекорв. Тепер вона чекатиме на свою наступну суперницю.

Барзе з подивом подивилася на Селюстір. Потім перевела погляд на себе. Три рани. Одна на внутрішній стороні стегна, інша на животі. Третю вона побачити не могла, але виявила її по крові, яка стікала з шиї. Коли вона встигла? Барзе випустила меч і швидко приклала руки до своїх ран.

- Тобі не стати командиром. Ніхто з нас не визнає тебе. Краще ходити під бездомною дворнягою. - зі злістю гарчала Барзе. - Якщо ти і станеш командиром, то без загону. Я перша піду.

- Так, якщо ми повернемося до Азаніеля, то імператор винагородить нас за такий вчинок. - втрутилися Шерро. - Я зможу домовитись.

Поєднувач голосно хмикнув. Химерниці у всій своїй красі. Як йому вони й уявлялися. Саме те, про що він читав у книгах. Влаштували бійку. Одна тепер не визнає, що програла. Інша пропонує піти до якогось Азаніеля за винагороду. Усі його знання про Химерниць лише знаходили підтвердження у побаченому. Бридкі створіння. Найгірші з усіх, кого йому доводилося бачити. Огида в душі до цих людей щойно піднялася ще на один щабель.

- Я теж не хочу, щоб вона була у нас у загоні. - вийшла вперед Камбер.

- А про тебе саму Дезіре нас дуже питала, коли тебе брала? - запитала Тревізо. - У нас є загін. І сьогодні у загону з'явиться командир. І ви робитимете те, що цей командир скаже. Ясно вам?

Зелені запалені очі Тревізо несли в собі загрозу. Поєднувач посміхнувся. Все, як він і думав. Драйтл закивав, потираючи руки. Нехай вони один одного повбивають.

- Другий бій. Потім зійдуться переможці. - гаркнула Тревізо.

- Сандрін. - голосно покликав Максуд.

Химерниця обернулася.

- Запитай себе, чи тобі це дійсно потрібно? Ти хочеш командувати такими Химерницями? - Максуд дуже сильно виділив слово "такими". - Це те, чого ти прагнула? Стати однією із них? Стати такою самою?

Запанувала мовчанка. Хоча всі питання були адресовані лише одній людині, інші не наважувалися говорити.

- Нехай у моїй армії буде лише одна Химерниця, але така, на яку я зможу покластися у скрутний момент. - продовжував тиснути маршал.

Анне Сандрін Андрекорв стала рівно і згасила очі. Волосся її перестало майоріти, опавши прямими фіолетовими локонами.

- Я не братиму участі у наступному поєдинку. - сказала вона і попрямувала в бік третього рубежу, пройшовши повз розгнівану Барзе, навіть не глянувши на неї.

Делоріс і Ейр, почекавши кілька секунд, пішли за нею. Зараз краще не чіпати Химерниці.

- До Єдності це все! Я йду до Азаніеля. Хто цей Максуд взагалі такий? Вправний брехун. - випалила Камбер, метнувши злий погляд у бік воїна, не приховуючи в ньому свою зневагу.

- Правильно. Я теж так думаю. Ходімо всі до Азаніеля. Я з ним поговорю і все вирішу. - тут, як тут була Шерро.

Барзе підвелась і потяглася до них.

- Там і вирішимо, хто буде командиром. - сказала вона.

- Я з Максудом. - пролунав тонкий голос.

Усі завмерли. Барзе повернулась.

- Думаю, так битися за нас, як це робить Максуд, більше не буде ніхто. Азаніель не кинеться на ворога, захищаючи стікаючого кров'ю бійця. - сказала Ревіаль.

- Я теж із ним. - Жеместьє підійшла до неї ближче.

- Імператор вам цього не пробачить. - Шерро кинула на них злий погляд.

- Ти вже постараєшся. - сказала собі під ніс Тревізо.

Химерниці заметушилися. Вони забігли до будинку, швидко збираючи свої нечисленні речі. Максуд з драйтлами та Жазель стояли на вулиці. Звір теж був поруч. Жазель вирішила, що тепер загін Химерниць розпався. Дезіре більше з ними немає, половина з них пішла до Азаніеля. Потужність їхньої армії щойно відчутно зменшилася. А хто там вирішив залишитись? Селюстір із ними? Тревізо так і стояла на порозі, спостерігаючи за пересуваннями інших Химерниць. За хвилину вони вже піднімалися вулицею на п'ятий рубіж.

- А ти? - спитав Максуд.

- Ти що, сумнівався у мені? - усміхнулася Селюстір. - Дезіре зробила правильний вибір, коли перейшла на твою сторону. Якби я була проти, я ще тоді пішла б.

- Молодий чоловік, ну право, не будемо ми тут стояти до вечора? У мене ще справ повно.

Максуд обернувся. Йоші закликав поквапитися. І він мав рацію. Решта потім.

- Ввечері поговоримо. - сказав Максуд. - І… дякую тобі.

Воїн кивнув Тревізо, пропустив будівельника та алхіміста вперед, а сам пішов за ними. Тепер у нього залишилося всього п'ять Химерниць. Зате з ним в армії лише ті, кому він міг довіряти. Це було набагато важливіше за те, що їхня кількість могла бути трохи більшою.

- Цей щит такий важливий? - запитала Жазель. - Чому ми йдемо туди? Нам треба поговорити з Калібрісто, подивитися, що там на краю фортеці. Спостерігати за ворогами. Вирішити, яку тактику та стратегію нам треба застосувати.

- Ох, віслючка. - тихо промовила Амайанта, похитуючи головою. - Думаєш, той щит йому потрібний?

- Тоді що? - так само не голосно питала дівчина.

- Йому треба зацікавити алхіміста. Щоб той застосував свої здібності та врятував людство. Навіть тебе. Хоча, на рахунок тебе треба буде з ним поговорити. Можливо, мені вдасться переконати його. - Амайанта посміхнулася і часто закліпала очима, дивлячись Жазель прямо в очі.

Клерк зітхнула. Настав час їй самій уже помічати такі речі.

- Проживеш тисячу років і навчишся бачити між рядками. - усміхнувся їй Максуд.

Зовсім не такою мерзенною усмішкою, як та богиня. Жазель покривлялася на золоту дівчину, поки та відвернулася.

- Я все бачила.

Жазель миттєво витяглася стрункою. Максуд видав смішок. Клерк ще більше напружилася.

- Як ти можеш бути таким веселим? Стільки солдатів тільки й чекають, щоб на нас накинутися. Вони взяли нас в облогу і тупцюють навколо. А ти веселишся.

Дівчина, може, й не хотіла нічого такого говорити, але її самовладання тануло з кожною секундою. Особливо коли вона через стіну бачила сіре море амаліонів.