Читати книгу - "Українське письменство"

Всю тебя, страна родная, В рабском виде Царь Небесный Исходил, благословляя.

Інтересна спроба поглянути на «святую Русь» з тих обсерваційних пунктів, які відкрились нам в январських подіях минулого року. Тут не блоківські образи і настрої —

Живую душу укачала Русь, на своих просторах ты, И вот она не потеряла Первоначальной чистоты —

виповнюють душу! Перед очима в поета картина глибокого противенства між смиренною ідеологією і суворою великодержавною практикою:

І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв: Росіє, Росіє, Росіє моя! …Стоїть сто-розтерзаний Київ І двісті-розіп’ятий я.

З других поезій зазначимо прегарну «Черничку» О. Слісаренка і сильний «Вороногривий кінь» Д. Загула. Ефектовні вірші В. Кобилянського, але весь ефект їх, здається, полягає в дзвінких алітераціях. Як ориґінальний лірик, Кобилянський поки що виразного обличчя не має. Не вповні виразна і індивідуальність В. Ярошенка. В його віршах є широкий розмашистий ритм, почуваються перспективи дальшого розвитку, але форма його поки що од викінченості далека, а мова кострубата і не завше правильна. Безумовно, слабенькі обидві поезії Поліщука. Тут все негаразд: і взяті напрокат образи («Ярили очі закликають спалить в серцях мінорні жалі»), і настирливі алітерації, і несмаковиті неологізми:

Весняних панн огнем вітайте. … Віщуйте день солодкодарний. Як спить краса в кривавім краю, Так є мотив огненножарний.

І техніка у автора невисока. Надто щедро розставляє він по тезисах стоп повно наголошені слова:

Наше тіло пульсує злу кров.

І виходить — какофонія!

Художня проза репрезентована в «Музаґеті» трьома доволі інтересними мініатюрами П. Вірина (знову ім’я, яке з’являється чи не вперше!), «акварельними плямами» Ігн. Михайлича («Чуже свічадо»), двома етюдами Мих. Жука і дуже милою новелою д. Галини Журби — «Казка про Смарагд». Се єдина більша розміром річ в одділі прози: для потрійного числа поважного часопису ніби трохи замало!

В одділі «Статті» звертають на себе увагу дві розправи Ю. О. Іванова-Меженка: перша — «Творчість індивідуума і колектив» — з легенькою іронією вказує на безнадійність модних шукань гуртової творчості, друга — «Павло Тичина. Сонячні кларнети» дає інтересну спробу аналізу слухових образів та асоціацій поета. Стаття Ів. Майдана «Поезія як мистецтво» видається, власне, не статтею, а скоріше розділом з так зв. «теорії словесності». Написано її авторитетно і дуже догматично. І потім — чи не здається авторові, що деякі його твердження, з таким ефектом виголошені, звучать трюїзмом? Стаття проф. Бурачека — «Мистецтво у Києві» — дає короткий огляд київської малярської продукції і на її безнадійному тлі — кілька портретів репрезентантів українського малярства. Інформаційна замітка Л. Курбаса знайомить нас з новими здобутками драматичної творчості в Німеччині.