Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 1"

В 1837 году И. М. Сошенко представил его конференц-секретарю Академии художеств В. И. Григоровичу, с целию освободить его от горестного состояния. В. И. Гри горович просил о нем В. А. Жуковского, а В. А. Жуков ский, предварительно узнавши цену от помещика, просил К. П. Брюллова написать его, В. А. Жуковского, портрет для императорской фамилии с целью разыграть его в лотерею в царском семействе. Великий Брюллов охотно согласился. Портрет написан. В. А. Жуковский с помощию графа М. Ю. Виельгорского устроили лотерею в 2500 рублей ассигнациями, и этою ценою была куплена свобода Т. Шевченка в 1838 году, апреля 22.

С того же дня начал он посещать классы Академии художеств и вскоре сделался одним из любимых учеников-товарищей великого Карла Брюллова.

В 1844 году удостоился он звания свободного художника, а в 1847 году был арестован вместе с Костомаровым, Кулишем и многими другими по доносу студента Киевского университета, некоего Петрова. Без суда и следствия разослали их в разные крепости, а 30 мая того же года из каземата Третьего отделения Т. Г. Шевченко был сослан в Орскую крепость и потом в Новопетровское укрепление с строжайшим запрещением писать и рисовать.

В 1858 году 22 августа по ходатайству графини Анастасии Ивановны Толстой освободили его из Новопетровского укрепления. И по ее же ходатайству всемилостивейше повелено быть ему под надзором полиции в столице и заниматься своим художеством.

В 1859 году летом, после долгой и тяжкой разлуки, увидел он свою прекрасную родину, крепостных братьев, сестру и благополучно осенью возвратился в Академию художеств, где, благодаря правящим Академиею, с любовью истинного художника занимается гравюрою акватинта и аквафорта.

После долгих двухлетних проволочек Главный цензурный комитет разрешил ему напечатать только те из своих сочинений, которые были печатаны до 1847 года, вычеркнувши из них десятки страниц (прогресс).

[Перша половина 1860,

С. – Петербург]

1

Біографічні дані та внесок тих чи інших досліджень шевченкознавців у висвітлення життя й творчості Тараса Григоровича Шевченка подаються за енциклопедичними виданнями: Шевченківський словник: у 2 т. К., 1976 – 1977; Краткая литературная энциклопедия. Т. 1 – 8. М., 1962 – 1975; Советская историческая энциклопедия. Т. 1 – 16, 1972 – 1975; Українська літературна енциклопедія. Т. 1 – 2. К., 1988 – 1990; Довідник з історії України. К., 1994.

2

Федір Тимофійович Ващук (народився 16.10.1925 р.) – український радянський літературознавець. Праці Ващука присвячені головним чином вивченню творчого процесу, зокрема творчо-редакційної роботи Шевченка над поемами «Варнак», «Марія», циклом «В казематі», віршем «Ми вкупочці колись росли…», поезією раннього періоду та іншими творами (надруковані в збірниках праць наукових шевченківських конференцій та інших виданнях). (Шевченківський словник. Т. 1. К., 1976. С. 104 – 105).

3

Аспекты // День: газ. 2011. 2 дек. С. 2.

4

Нарис історії української літератури / за редакцією члена-кореспондента С. І. Маслова і Є. П. Кирилюка. К., 1945. С. 135 – 136.

5

Історія української культури: у 5 т. (Редколегія: Патон Б. Є. – головний редактор. Вервес Г. Д. – заступник головного редактора. Литвин В. М. – заступник головного редактора. Толочко П. П. – заступник головного редактора. Даниленко В. М. – відповідальний секретар.) Т 5. Кн. 2. К., 2005. С. 50.

6

Київ, 2001.

7

Життя і твори Тараса Шевченка. Звід матеріалів до його біографії. К., 2011.

8

«Віршами Шевченка я марив з 1840 року…». Михайло Чалий – біограф Тараса Шевченка. Там само. С. 221 – 236.

9

Див.: Шевченківський словник: у 2 т. Т. 2. К., 1977. С. 356 – 357.

10

Євген Шабліовський. Народ і слово Шевченка. К., 1961. С. 3.

11

Там само. С. 395.

12

Дмитро Іванович Багалій (1857 – 1832) – український радянський історик і громадський діяч, академік АН УРСР з 1919 р. Закінчив Харківський університет у 1880 р. З 1883 р. – приват-доцент, з 1887 р. – професор кафедри російської історії, у 1808 – 1810 рр. – ректор Харківського університету. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції Багалій – один з організаторів української радянської науки, управляв Українським центральним архівом, керував науково-дослідницькою кафедрою історії України в Харкові, був директором Інституту історії української культури та Інституту ім. Тараса Шевченка. З 1919 р. очолював історико-філологічний відділ, згодом – член президії АН УРСР. Автор праць з питань вітчизняної історії періодів феодалізму і капіталізму, зокрема досліджень «Нарис історії Харківського університету» (1893 – 1904), «Декабристи на Україні» (1926). Вивчав діяльність Кирило-Мефодіївского товариства та інші питання. Значний внесок зробив Багалій у висвітлення українсько-російських економічних, політичних і культурних зв’язків, у дослідження історії української культури, життя і творчості Г. Сковороди («Український мандрівний філософ Григорій Сковорода», 1926), П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка, О. Потебні, І. Франка та інших. Займався питаннями шевченкознавства: опублікував праці «Про поему «Сон», «Про поему «Кавказ» (в кн.: Шевченко Т. Сон. Кавказ. Дві поеми. 1927). «Т. Шевченко і селяни в переказах і історичній дійсності» (1928), «Т. Г. Шевченко – поет пригноблених мас» (1931). У дожовтневий час Багалій при освітленні історико-літературних праць виходив з позицій позитивізму. В радянський час багато зробив для становлення історичної науки на основі марксизму-ленінізму (Українська літературна енциклопедія. К., 1988. С. 106).

13

Микола Федорович Сумцов (1854 – 1922) – український фольклорист, етнограф і літературознавець, член-кореспондент Петербурзької академії наук (з 1905 р.), академік Академіїї наук УРСР (з 1919 р.). Досліджував питання українського фольклору та етнографії, народного мистецтва, історії і літератури, образотворчого мистецтва, залишив праці про українських і російських письменників XIX століття. У більшості своїх праць, присвячених Шевченкові (понад 30), розглядав творчість поета з демократичних позицій, виступав проти заборони вшанування пам’яті Шевченка, проти заборони вивчати його твори в недільних школах. Його працям про творчість Шевченка властива багатоплановість аспектів дослідження: «Сон Т. Г. Шевченка. До психології художньої творчості» (1913), «Про мотиви поезії Т. Г. Шевченка» (1898), «Головні мотиви поезії Шевченка» (1905), «В. А. Жуковський і Т. Г. Шевченко» (1902), «Пушкін і Шевченко» (1917), «Вплив Шевченка переважно на письменників» (1921), «Харків і Шевченко» (1911), «Гуманізм Шевченка» (1915), «Революційне значення “Щоденника” Т. Г. Шевченка» (1922). Сумцов був одним з перших дослідників Шевченка, які вивчали зв’язок його поетичної творчості з фольклором («Вага