Читати книгу - "Драматичні твори"

ЯВА VIII

Ті ж, Маруся, Хвиля і Ваніна.

Хвиля. Ну, от і я! Людмила Павловна готова? Прошу! Ваніна (виходить). Давно, тільки тут була нецікава розмова, і я ждала вас.

Маруся підніма вуаль.

Аварія Даниловна!

І па и (що обернувся був до Крамарюка, раптом обернувся і, бачучи Марусю, остовпів, 'не може говорить І, мов перед призраком, закриває руками очі, а потім одкриває, зробивши ступінь назад). Ти? (Простягає руки вперед.) Марусечко!

Маруся. Я в поганій ролі шпіона... (Оглядає кімнату.) По-сімейному: тут прийомна, там опочивальня. (Хитається.)

Хвиля її піддержує і садовить на крісло. Ваніна тікає в другу кімнату.

Хвиля (вслід). Людмила Павловна, тут сімейне діло, а ми ходім обідать. (Підходе до дверей.)

Чуть, як Ваніна двері замикає на замок.

Ну от! (Стоїть в кутку з Крамарюком, тихо розмовляє.)

Іван (подавши воду Марусі). Марусечко! Чом же ти не написала?

Маруся (опанувавши над собою, встає). Приїхала навмисне невзначай!.. Тепер каюсь! О, краще осліпнуть і оглухнуть, ніж потерять віру в того, кого лічила найкращим між людьми!..

Іван (падає до ніг). Марусечко, прости!..

Маруся (стривожено). Я вас ні в чім і не виную... Встаньте і в-ислухайте мене.

Іван встає і стоїть, похиливши голову.

Очевидно, ви не власні були над своєю душею і серцем, як я тепер не власна! Я не хочу примусу робить над вами ради довгу, який ви потоптали ногами, не робіть же примусу і ви надо мною; не вимагайте прощеній від мене: я на компроміси не піду!

І в а и. Марусечко, Марусечко! Не розбивай мого життя!

Маруся. Моє розбито вже навіки!.. Ах, безумна я, божевільна женщина!..

Іван. О-о-о! (Пада на канапу.)

Маруся. Для чого я послухала лукавого, бездушного егоїста!.. Я не повинна була знать ваших низьких таємних діл і довго не хотіла піднімать завісу, яка ховала від мене ваші пороки.

Іван (ламає руки). Прости!

Маруся. І от зробила нерозумно: забруднила себе шпіонством; тепер я знаю все і наказана за це знання жорстоко: віра моя, мій спокій і щастя сім’ї розбились впрах!

І в а н. Пе розбились! Тії, ти тільки, ти одна пануєш над моїм серцем і душею! А те, що було, єсть подлість — признаю; але це хвилевий настрій, безуміє крові, хміль випадкової страсті, все це пройде, як негіриятний сон, розвіється, як туман,— клянусь!..

Маруся. Ні, ні, ні,! Ви знали давно мої погляди, ви знали, що я компромісів не признаю! (Плаче.)

Крамарюк. Ви — свята женщина! (Стає на коліна.) Простіть! Генії і живуть, і грішать більше, ніж ми, нещасні черв’яки... (Остається до краю в одній позі, з плаксивою міною.)

Маруся. Махметка!

Виходить Махметка.

(До Хвилі.) Ви виграли заклад! (До Махметки.) Ну, вірний сторож, їдем! Прощайте, Іван Макарович! (Ридаючи.) Край всьому!

Хвиля. Куди, нещасна? Вашу руку!

Маруся. Пріч, гадина! Я бачить вас не можу, я гидую взять руку ката!.. (Прудко йде, за нею Махметка.)

Махметка стає на дверях, показує кулак і виходе.

Хвиля. Божевільна пуританка під обороною скаженої собаки стала зовсім неприступна!.. Пропали всі надії!.. (Виходе.)

Картина: Іван, взявши себе за волосся, одкинув голову назад, стоїть нерухомо; Крамарюк піднімається і обтрушує платком коліна штанин.

Завіса.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

ЯВА І Іван і Крамарюк.

На столі кілька бутилок порожніх і дві повних. Іван — розпатланий, п’януватий — курить, кидає одну цигарку, закурює другу, ходить по хаті і стає. Крамарюк допиває малими ковтками стакан.

Іван. Хто б ждав того, що сталось? (Ходить.) Зненацька, як грім з чистого неба, упала на мене пригода! Мов вихор могутнім подихом вітру зруйнував п’ятнадцятилітню мою будівлю — і зник!.. Я наче сплю! (Мовчить.) Стьопа, ти твердо пам’ятаєш, що тут була Маруся?

Крамарюк. Як вас бачу зараз, так і її бачив.

Іван. І я бачив... Була і зникла, як сон...

Крамарюк. Скрізь об’їхав, ні в одній гостиниці не було і нема.

І в а н. І тільки п’ять хвилин пройшло, поки я опам’ятався і кинувсь навздогін.

Крамарюк. Менше.

Іван. Десять розсильних шукали — не найшли... Ні, це сон, привиддя!.. Мозок мій мов хто долотом довбає... Голова тріщить! (Пауза. Ходить.) Стьопа, мені здається, що я божевільний і що ти — не ти.

Крамарюк. Я, єй-богу, я!

Иван (довго дивиться). Так — ти; морда дурацька, нахальна і п’яна — ти!

Крамарюк. Хороші приміти. Ка-ка-ка!

Іван (подумав). І Хвиля був з нею, з Марусею! Друг! Приїздив два рази, вивідав і підвів усе, як у кумедії,— падлюка, шпиг! І Маруся з ним заодно! (Безумно.) Ха-ха-ха?

0 Стьопа, Стьопа. (Пада на диван і плаче. По хвилі піднімається.) Людмила!

Крамарюк. Нема. Вийшла кудись.

Іван. Куди? Ху! Від совісті, як і від своєї тіні, не втічеш.

Крамарюк. Не втічеш!

Іван. І якого чорта я жив рядом з нею — номер з номером? Осліп!

Крамарюк. Так, так — помраченіє.

Іван (довго дивиться на нього, хитаючи головою). Ти! Крамарюк. Я.

Іван. Наливай.

Крамарюк. Іван Макарович, сьогодні спектакль.

Іван. Уже скінчився.

Крамарюк. Як?

Іван. А-а-а! (Сміється нехотя.) Ху-ху-ху! Як? Так. Все життя людське — спектакль: трагедія, кумедія, мелодрама,

1 фарс, і оперетка — разом все; і мій спектакль — фарс — скінчився!

Крамарюк. Ваш? (31тха.) Скінчився! Строга женщина.

Іван. І як противно, як пусто на душі, коли побачиш кінець найкращому, що є в житті у чоловіка!.. А кінець є всьому, всьому...

Крамарюк. Так, так! Всьому, всьому!

Іван. Що ти мені підтакуєш? (Бішено.) Спритчайся, скотино, моїм думкам, доказуй, що я винен, що помиляюсь, розбий впеньок все те, що я кажу!.. Не такай, дай щирості мені!.. (Мовчки ходе.) Наливай!

Крамарюк (суворо). Не дам вина! Грать сьогодні треба.

І в а н. Я не буду грать! На чорта я ламатиму свою душу! Доволі, моя кумедія скінчилась...

Крамарюк. Ніщо не починається і ніщо не кінчається... Так було, єсть і буде.

Іван. Шут! Говори ясиіще: я туману не люблю! (Сам наливає.) Пий і говори свої думки... Ну, говори!.. Скотина ти, скотина,— все життя тілько такаєш! Побілів, зуби певи-падали, і досі не чоловік, а... Чорт тебе знає, хто ти! (Надпив а з стакана.) Хто ти? Хто, питаю?

Крамарюк (зітхає). Шкапа.

Іван. Брешеш, лицемір! Ти міг би мені опитну правду сказать, оберегти від пороків, а ти благословляєш всіх на безпутство! Вон!

Крамарюк встає.

Крамарюк (бере шапку). Де моя шапка?

Іван (бере у