Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— І що ви там робили?
— Мені набридло брати участь у цьому цирку. — Волков підвівся й пішов до дверей. Але там чекав Борис із кольтом у руці. — І що, ви будете стріляти? — спитав Волков зневажливо, але зупинився. Бо з обличчя можна було легко зрозуміти, що стріляти Борис буде.
— Виявляйте повагу до суду. І відповідайте, — сказав Борис. Волков скривився. Повернувся на стілець і сів.
— Я не вважаю себе винним і не визнаю цей суд. Я нічого говорити не буду. — Подивився на мене.
— Він бунтівник. Сказав, що прийшов зробити експропріацію. Вимагав гроші й золото, які начебто у мене є, — поскаржився Аляб’єв.
— Не начебто, а насправді є. — Волков посміхнувся.
— Я їду на Святу землю молитися за Росію! — сказав Аляб’єв.
— Маячня, ви їдете на Лазуровий берег, де у вас будинок, — спокійно заперечив Волков.
— А ваш будинок на каторзі!
— Був, поки я звідти не втік.
— Так, пане Волков, чи хто ви там є! У вас, бачу, багата біографія. Поясніть нам, що ви тут робите? — попросив я.
— Жодних пояснень співробітникові охранки, нехай і колишньому, я надавати не буду. Тут я у власних справах, які нікого не обходять. — Він подивився на мене.
— Воля ваша, тоді я у своєму рішенні буду враховувати лише слова пана Аляб’єва, що ви — звичайний грабіжник.
— Мені начхати на ваше рішення.
— Іване Карповичу, дозвольте, я прострелю йому коліно? — спитав Борис. — Ось побачите, це вплине на бажання відповідати.
— Лякаєте? — Волков посміхнувся. — Тільки я не боюся. Всі знають, що Іван Карпович чесний і справедливий, що він карає лише винних, захищає жінок і навіть зі злодіями не вдається до зайвого насилля. Він не дозволить просто так прострелити ногу людині, тим паче вже пораненій. Так, Іване Карповичу?
— Просто так — ні, а за неповагу до суду — цілком. Стріляй, Борю, — сказав я і Борис прицілився.
— Зачекайте! Відколи це найкращий сищик імперії користується допомогою уркаганів? — спитав Волков, який помітно захвилювався. Поранення його було несерйозне, невеличка плямка крові на боці.
— З чого ви це взяли?
— Я чув його слова про Синдикат. Я знаю, що це! Цей Синдикат убив кількох наших товаришів в Одесі. Це найбільша організація кримінальників на півдні Росії! Влада Синдикату доходить аж до Волги, де править Харлам.
— О, та ви добре знаєте про кримінальний світ Росії. Тільки от Харлам уже не править, він мертвий. Ну, а стосовно Синдикату можу лише сказати, що Борис тут — приватна особа, яка допомагає мені в подорожі. Та це не означає, що він втратив свої стрілецькі навички.
Борис цілився, Волков подивився. На мене, на Бориса, знову на мене.
— Добре, нехай. Хочете, щоб я пограв у цей цирк, — я пограю. Мене звати Олексій Котомкін. Я належу до партії більшовиків. Зараз ми активізуємося, і для цього нам потрібні гроші. Мені стало відомо, що пан Аляб’єв, один із найбагатших людей Бессарабії, збирається виїхати за кордон. Думаю, пану Аляб’єву не давали спокою власні ж методи заробляння грошей, які полягали у шантажі єврейських підприємців. Або ви платите, або погром іде до вас. У 1905—1907 роках пан Аляб’єв заробив на цьому десятки, якщо не сотні тисяч рублів, отримав у володіння величезні ділянки ріллі та пасовищ, десятки млинів, крупорушок, олійниць та іншого майна. За нашими даними, пан Аляб’єв — мільйонник. Звісно, про його методи збагачення було відомо, але вплив на двір громадянина Романова дозволяв Аляб’єву не боятися покарання. Та після того, як царя було скинуто, багато хто з жертв почав вимагати притягнути Аляб’єва до відповідальності. Тоді наш герой влаштував швидкий розпродаж майна. Всім розповідав, що збирається їхати у Владивосток, щоб звідти відплисти до Америки, але сам обрав значно коротший шлях. Як мені відомо, частину грошей Аляб’єв відправив через банки, а частину везе з собою готівкою, золотом і коштовностями. Мабуть про ці скарби стало відомо і кримінальним елементам. — Волков кивнув у бік мертвого Туманова. — Я теж вирушив за паном Аляб’євим, збирався полегшити його тягар ще в Одесі, але наш герой утік. Я поїхав за ним, майже наздогнав у Варні і остаточно наздогнав у Пловдиві. Спробував уночі провести експропріацію, але ми — я, пані Сара, загиблий і пан Вялькевич, який про себе ще розповість, — завадили одне одному. Те саме сталося і зараз, на пароплаві. Я увірвався до каюти, щоб пристрелити Аляб’єва. Я зміг його обеззброїти і став вимагати гроші. Та прекрасне створіння, що супроводжує пана Аляб’єва, вистрелило в мене і поранило. Я вистрелив в Аляб’єва, потім увірвалася Сара, а за нею пан Вялькевич. Потім прийшли і ви, Іване Карповичу. Ось і вся моя історія.
— Дякую за щирість, пане Котомкін. Тепер я хочу вислухати пана Вялькевича. Точніше, пана, який називає себе Вялькевичем. — Я подивився на нього. Він трохи знітився, деякий час вагався, врешті-решт кивнув.
— Так, я не Вялькевич. Мене звати Костянтин Конрадович Сільванський. Я військовий офіцер. Мене поранили під час третьої облоги Перемишльської фортеці. Лікувався в Петрограді, отримав пропозицію почати роботу на військову контррозвідку. Після Лютневої революції відділ, у якому я служив, став займатися монархістами, що міряли повернути царя до влади. Серед чільних наших клієнтів був
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.