Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Паліцин, чи то вже Аляб’єв, підняв руку.
— Прошу слова, Іване Карповичу!
— Говоріть.
— Щойно ми почули зізнання у вбивстві! Сама злодійка зізналася, мабуть, від впливом вашого авторитету, Іване Карповичу, як найкращого сищика імперії! Пропоную арештувати негідницю і здати владі у першому ж порту!
— Суд іще не закінчено. Я хочу вислухати обидві сторони. Продовжуйте Capo.
— Після Забіяка я звернула увагу на пана Аляб’єва. Спробувала задіяти ту саму методу, написала листа, розповідала, що читала про його мужню і патріотичну позицію з газет. Та він не клюнув. Не відповів на перший лист, не відповів на наступний. Я з’їздила в Дубоссари. Маленьке містечко, в якому важко залишатися непомітною. До того Аляб’єв завжди був не сам. То зі своєю коханкою. — Сара кивнула на племінницю. — То із секретарем, а частіше з обома. А ще кучер, четверо слуг у будинку, кілька прикажчиків. Можливо, якби я пожила в Дубоссарах хоча б місяць, я б змогла знайти момент і завершити помсту. Але вже наступного дня до мене прийшли з поліції і почали розпитувати, хто я і що я. Довелося поїхати. Я спробувала підстерегти Аляб’єва під час подорожей до економій, які йому належали. Я робила засідки. Так-так, справжні засідки! В образі художниці з валізкою і мольбертом я приїздила на місце, ховалася в кущах, діставала манліхер. Про високу точність цієї гвинтівки я прочитала у ваших історіях, Іване Карповичу. Я змогла купити кавалерійський карабін цієї марки, обрізала йому приклад, і зброя вміщалася в чохлі разом із ніжками для мольберта. Я все добре продумала. Та мені не пощастило. Двічі Аляб’єв проїздив біля мене, але назустріч їхали цілі валки селян і в мене не було б шансів утекти. Утретє валок не було, тільки візок Аляб’єва, де їхав він, його секретар і візник.
Аляб’єв підхопився, його очі налилися люттю. Сара презирливо подивилася на нього.
— Я вистрелила. Поцілила і думала, що вбила. Але згодом виявилося, що ні. У нього досі шрам на шиї. Серйозне поранення, але зовсім не смертельне.
— Іване Карповичу, дивіться! Ось слід її злочину! — Аляб’єв роздер комірець сорочки й показав шрам. — Вона не вбила мене лише дивом!
— Продовжуйте. — Я дивився на Сару.
— Після цього він зробився зовсім обережний. Сидів удома в оточенні слуг, випивав, навіть до вітру не виходив, йому носили відро. Я спробувала вночі підпалити будинок гасом. Він зайнявся, але слуги змогли погасити. Потім будинок обнесли парканом і завели собак. Я вже не могла наблизитися. Через знайомих знайшла майстра, який зробив мені бомбу в ящику з-під «мастики» — це така болгарська горілка. Аляб’єв її дуже любив, йому возили її з Варни. Ящик із бомбою опинився в черговій закупці.
— У вас незвичайні друзі, — здивувався я.
— Так, революціонери, з есдемів. Я допомагала їм, вони допомогли мені з бомбою. Вибух стався у будинку, але загинув слуга, а не Аляб’єв.
— Бідний Михайло! Вона вбила його, вбила! — Аляб’єв заплакав.
— І після цього всього ви не відступили? — спитав я.
— Я не могла відступити! Моя мама виїхала до Америки, хотіла забрати і мене. Але я відмовилася. Я сказала собі, що мушу завершити помсту. Я чекала на зручний момент. Коли царя скинули, я вирішила, що тепер зможу зробити те, що присягалася зробити. Я хотіла діяти легально, звернулася в поліцію з вимогою розслідувати вбивства під час кишинівського погрому. Але там тільки сміялися. А тут я дізналася, що Аляб’єв збирається тікати.
— І як ви про це дізналися?
— Через свого інформатора. У мене було кілька інформаторів в оточенні Аляб’єва. Я сплела навколо нього справжню павутину!
— Слухайте, для цього ж потрібні гроші! Купувати карабін, їздити, робити засідки, знаходити майстра, що робить бомби, платити інформаторам. Для цього потрібні час і гроші. — Я подивився на Сару.
— У мене було і те, й інше. Завдяки коханцю. Багатий купець, із вихрестів. Він жив у Києві, скуповував зерно і переплавляв його по Дніпру. Наїздами бував у Херсоні, де я прикрашала йому дозвілля. Він був досить щедрий.
— Проститутка! Вбивця і проститутка! — сказав Аляб’єв. Ми не звернули на нього уваги.
— І ось мені стало відомо, що Аляб’єв тікає. За кордон. Мабуть, злякався, що без покровителів із імператорського двору може сісти в тюрму. Я поїхала до Дубоссар, але з’ясувалося, що Аляб’єв уже відбув до Одеси. Не наздогнала його й там, але дізналася, що контрабандисти переправили його до Варни. У Варні шукала вас, Іване Карповичу, і перевіряла всіх росіян. Довелося вдавати магометанку. Болгарія з Портою зараз союзники, до турків добре ставилися. Я заплатила і дізналася, що Аляб’єв відбув до Пловдива. Туди їхали, щоб переправитися через гори до Салонік. Я поїхала і ледь наздогнала його. Але в будинку було забагато свідків. Та й після вбивства я мусила втекти. А де б я ховалася у тому Пловдиві? Вирішила почекати. За моїм планом, коли нападуть арваніти, я пристрелю Аляб’єва, і всі подумають, що куля випадкова. Та коли арнавіти напали, стало не до помсти. Так само і в постоялому дворі, де ми оборонялися. У Салоніках я була така знесилена, що заснула і проспала до ранку. Вирішила вбити його на пароплаві. Ось прийшла, але
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одіссея найкращого сищика республіки», після закриття браузера.