Читати книгу - "Проклята наречена і таємниці Пагорбів, Олена Гриб"

– А ти здивований, Джі Лін Рі… Чому? Майва впевнена, ти любиш її більше за життя, і страждає, тому що не може кинути поганого мене заради ідеального тебе. Кохання зле, не знав? Моя ненаглядна зі шкіри пнеться, щоб не образити тебе ні словом, ні ділом, щоб ти раптом у петлю не поліз, щоб легше сприйняв відмову… А ти про це ні сном, ні духом. Смішно, правда ж?

– Дуже, – прохрипів князь. – Лисице?..

– Я що, я нічого, – пробурмотіла Меліса. – Я світове зло, в романтиці не розбираюсь. А, ти не про те. Ну вибач. Пане Анозо, будьте ласкаві заткнутися, відійти і покласти руки на стіну, інакше мені доведеться перерізати вам горлянку вашою раритетної шаблею. Ось вона, біля вашої шиї. Нічого особистого і нічого складного, мені все одно треба у ванну кімнату. Пропоную домовитись: ви нам – змістовну історію, ми вам – справедливий суд у Пагорбах.

– Дуже привабливо, – оскалився Лаєн. – Здохни, підстилко. Тьху…

Лисиця перевернула шаблю боком і вдарила лінга ліктем у шию.

– Гаразд, обійдемося без співпраці, – заявила безтямному тілу. – Хай тебе судить Фабіан. А ти, – адресувалося князю, – зараз почнеш пояснювати, бо я дуже хочу вловити у всьому цьому сенс. Почнемо з основ. Хто такий Лаєн Аноза і яку роль він грав у житті Пагорбів до своєї, наскільки я розумію, фальшивої смерті?

– От і мені це цікаво, – долинуло від дверей.

Меліса мало не заволала вголос, хоча поява сторонніх була передбачуваною. За допомогою амулетів лінг міг пробратися в резиденцію непоміченим і тихо піти, скоївши злочин, але два постріли привернули увагу і варти, і придворних, і самого короля, який приперся в перших рядах глядачів.

– Ти брудна як свиня, – скривився він.

– Сказав той, кого папуги вважають безкрилим старшим братом, – не залишилася в боргу Лисиця.

– Якось я не витримаю і накажу тебе втопити.

– Краще б ти досягненнями в економіці похвалився.

– Ну ти й… – Фабіан переступив Лаєна і рвучко обійняв Мелісу. – Ну ти… З поверненням, Лисичко. Ти вмієш здійняти якісну колотнечу, у цьому навіть я тобі не суперник. Іди чиститись, за обідом поговоримо. Він, – король штовхнув лінга, – живий? Ось хай і пояснює. А ми з моїм новим другом і родичем, – Фабіан ляснув Джі Ліна по плечу, – продовжимо розмову, від якої він учора втік у світ солодких мрій, і до чогось таки домовимося. Заперечення?

Лисиця не бачила сенсу сперечатися. Люди короля могли розговорити будь-кого, а їхні методи цікавили її в останню чергу. Лінг сам обрав свій шлях. Тепер нехай пожинає, що посіяв.