Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

Відхід від суто соціалістичних підвалин економіки й запровадження ринкових відносин зумовили динамічну трансформацію органів державного арбітражу в систему арбітражних судів. Важливо зазначити, що утворення системи спеціалізованих арбітражних судів супроводжувалося активним розширенням їхньої юрисдикції. Зокрема, до підвідомчості арбітражних судів перейшов ряд категорій справ, які раніше розглядалися судами загальної юрисдикції, насамперед це справи за участю іноземних юридичних осіб, спільних підприємств, міжнародних об’єднань і організацій; спори у сфері міжнародних транспортних перевезень; спори за участю колгоспів, міжколгоспних підприємств, організацій або їх об’єднань. Згодом на Вищий арбітражний суд України на законодавчому рівні були покладені повноваження з розгляду справ у спорах, в яких однією зі сторін є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Верховна Рада або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні Київська та Севастопольська міські ради або державні адміністрації; матеріали, які містять державну таємницю, а також прямо віднесені до його підсудності законами України, міжнародними договорами[1061].

Виходячи з визнання корисності арбітражу (третейського суду) як методу, що широко застосовується у світовій практиці для вирішення спорів у сфері міжнародної торгівлі, 24 лютого 1994 р. було прийнято Закон України Про міжнародний комерційний арбітраж[1062] з додатком окремих положень про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України. Було встановлено, що до Міжнародного комерційного арбітражного суду можуть за угодою сторін передаватись на вирішення спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін спору перебуває за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями й міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а так само їхні спори з іншими суб’єктами права України. Своєю чергою, Морська арбітражна комісія здобула компетенцію вирішувати спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають із торгового мореплавства, незалежно від того, чи є сторонами таких відносин суб’єкти українського та іноземного або лише українського чи лише іноземного права. Тим самим вітчизняна судова система набула належної завершеності та відповідності сталим світовим традиціям відкритих ринкових економік.

У перші роки державної незалежності України суттєві зміни відбулися у сфері військової юстиції. Постановою Верховної Ради України Про перейменування військових трибуналів України у військові суди України і продовження повноважень їх суддів[1063] від 3 лютого 1993 р. було здійснено перейменування військових трибуналів на військові суди, реорганізовано структуру військових судів республіки та підтверджено повноваження суддів військових судів до прийняття нової Конституції України. Так, до складу військових судів увійшли: 22 військових суди гарнізонів як суди першої інстанції, З військових суди регіонів і 1 військовий суд Військово-Морських Сил України як суди другої інстанції. У структурі Верховного Суду України було утворено військову колегію у складі голови, його заступника та восьми суддів[1064].

Закон України Про судоустрій було доповнено розділом 3–1 Військові суди, в якому визначалися порядок їх створення, склад, завдання та повноваження. Відповідні зміни та доповнення було внесено і до процесуального законодавства, зокрема до Кримінально-процесуального і Цивільного процесуального кодексів України.

Підсудністю військових судів охоплювались не лише військові злочини, а й усі без винятку злочини, вчинені військовослужбовцями, включаючи військовослужбовців органів безпеки. Окрім того, в системі правил підсудності діяла пріоритетність саме військових судів, зокрема, якщо одна особа або група осіб обвинувачувалися у вчиненні декількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один зі злочинів була підсудна військовому суду, то справу розглядав саме військовий суд (ст. 36, 40 КПК України 1960 р.). До компетенції військових судів належали справи про адміністративні правопорушення військовослужбовців, справи за скаргами військовослужбовців на неправомірні дії військових службових осіб і органів військового управління, а також справи цивільної юрисдикції щодо захисту прав і законних інтересів військовослужбовців та військових частин, установ, організацій.

Суддями військових судів могли бути громадяни України, які відповідали загальним вимогам до суддівської посади, а також перебували на військовій службі та мали офіцерське військове звання.

15 грудня 1992 р. парламент прийняв Закон України Про статус суддів[1065], яким суддя визначався носієм судової влади, а його діяльність — професійною зі здійснення правосуддя. Закон встановив загальні вимоги, яким має відповідати кожний суддя, зокрема щодо віку, правничої освіти, стажу роботи за юридичною спеціальністю; передбачив гарантії незалежності та недоторканності суддів, а також застереження щодо несумісності суддівської діяльності з іншими видами роботи та занять. У цьому законі регламентувалися порядок обрання суддів на посаду та умови припинення повноважень судді, підстави та порядок дисциплінарної відповідальності суддів, умови атестації суддівського корпусу, основи матеріального і побутового забезпечення суддів та їхні соціальні гарантії.

Додаткове вагоме посилення своїх професійних гарантій судова влада здобула у зв’язку із прийняттям Закону України Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів[1066] від 23 грудня 1993 р., яким було запроваджено систему особливих заходів державного захисту, що мала на меті убезпечувати від посягань як суддівську професійну діяльність, так і життя, здоров’я, житло і майно суддів, працівників суду та їхніх близьких родичів. Засади ефективності правосуддя посилив і Закон України Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві[1067] від 23 грудня 1993 р.

Поступово накопичувався досвід у царині суддівського самоврядування. Спроби формувати його на добровільній основі у форматі незалежних суддівських (правничих) асоціацій були вкрай слабкими і не здобули