Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

У радянський період окрему загальносоюзну систему складали ВТ, які не входили до республіканської системи судоустрою. При проголошенні незалежності України та у відповідності до Закону України Про Збройні Сили України[1059] від 6 грудня 1991 р. у відання України перейшли дислоковані на її території військові частини та відповідні військові трибунали. Згідно з Указом Президії Верховної Ради України Про надання Верховному Суду України повноважень касаційної інстанції стосовно справ, які розглядаються по першій інстанції військовими трибуналами в Україні[1060] від 15 січня 1992 р. Верховний Суд України набув статусу найвищої судової інстанції для системи ВТ. Відповідно відбулося приєднання ВТ, що діяли на території України, до системи загальних судів республіки.

Таким чином, у 1991 р. на старті державної незалежності на території України діяв ряд відокремлених систем розв’язання правових спорів, зокрема загальні суди, ВТ, різнорівневий державний арбітраж та система комісій при виконавчих органах, а, крім того, передбачалася можливість створення третейського суду для розв’язання конкретного спору. При цьому основна частина судових справ розглядалася судами загальної юрисдикції, спори у сфері економіки були підвідомчі державному арбітражу та системі комісій при виконавчих органах, військові злочини та інші злочини, вчинені військовослужбовцями, розглядались у військових трибуналах. На місцевому рівні у трудових колективах і громадах мешканців будинків, вулиць, мікрорайонів, сіл, селищ певний час продовжували діяти товариські суди.

Всі суди утворювалися на засадах виборності суддів і народних засідателів, зокрема, народні судді районних (міських) судів обиралися громадянами району (міста) на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні, а судді судів вищих рівнів — відповідними Радами народних депутатів.

Розгляд цивільних і кримінальних справ у всіх судах здійснювався колегіально, при цьому в суді першої інстанції — з участю народних засідателів. За загальним правилом, судові слухання відбувалися відкрито. Розгляд справ провадився українською мовою або мовою більшості населення відповідної місцевості. В основу судочинства було покладено принцип рівності громадян перед законом і судом. У судочинстві в цивільних і кримінальних справах допускалася участь представників громадських організацій і трудових колективів. Розгляд судових справ відбувався в режимі безперервності та на основі безпосереднього дослідження доказів судом. Обвинуваченим забезпечувалось у визначених законом межах право на захист. На конституційному рівні встановлювалося, що судді є незалежними і підкорюються тільки законові. Оскарження та перевірка судових рішень ґрунтувались на ревізійних засадах.

Слід зазначити, що у більшості громадян на той час зберігався доволі високий рівень довіри до судової системи та її задекларованих демократичних принципів соціалістичного правосуддя. Певна частина українського народу мала критичніший погляд і на радянський лад, і на радянське правосуддя.

Але, незалежно від політичних та ідеологічних оцінок, поступово в суспільстві формувалось усвідомлення, що гласність і змагальність мають бути не лише при розгляді справи в суді, а й на стадії попереднього розслідування; усічені конструкції права на захист і презумпції невинуватості слід поступово розширювати; нагляд прокуратури над судами перетворюється в анахронізм і має бути скасованим. Широко обговорювалась і тема значної залежності суддів і судів від органів Міністерства юстиції, яка негативно впливає на рівень справедливості в судах.

Однак утвердження державної незалежності й динамічний розвиток нових правових основ суспільного життя супроводжувалися негативними тенденціями та кризовими явищами в юридичній сфері, які стрімко наростали. Вже на початок 1992 р. в суспільстві та на державному рівні сформувалося чітке усвідомлення необхідності комплексної реформи юридичної системи. Невідкладно було проведено підготовчу та організаційну роботу, сформовано загальне бачення та основні підходи до реформування, які відобразились у схваленій 28 квітня 1992 р. Верховною Радою України Концепції судово-правової реформи в Україні.

В основу цього документа було покладено рекомендації, висловлені на Першому з’їзді суддів України 26 грудня 1991 р., а також положення концепцій, запропонованих Інститутом держави і права ім. В. М. Корецького АН України та Українською юридичною академією, пропозиції Верховного Суду України та ряду інших судів, народних депутатів, окремих правників.

Зокрема, в індивідуальному проекті Концепції судово-правової реформи України, підготовленому доктором юридичних наук Г. І. Чангулі, були викладені завдання судово-правової реформи, принципи її проведення, комплексний погляд на організацію судової влади та судової системи; запропоновано шляхи забезпечення незалежності та професійності суддів, відродження суду присяжних; викладено комплексне бачення напрямів реформування процесуального законодавства, системи попереднього розслідування, прокуратури, адвокатури, Міністерства юстиції; окреслено першочергове завдання щодо розроблення законопроектів у цій сфері.

Схвалена парламентом України концепція головною метою судово-правової реформи визначила перебудову судової системи, вдосконалення форм судочинства, створення нового законодавства, пов’язавши її з необхідністю формування незалежної судової влади, утвердження принципу поділу влади, реалізації демократичних ідей правосуддя, вироблених світовою практикою і наукою. Серед основних принципів реформи було названо гарантування рівності, змагальності, презумпції невинуватості та права на судовий захист; деідеологізацію та гуманізацію законодавства, приведення його у відповідність до міжнародних стандартів; реформування кримінальної юстиції, чітке визначення умов допустимості доказів; диференціювання форм судочинства; встановлення судового контролю на досудових стадіях; запровадження перевірки законності й обґрунтованості судових рішень в апеляційному, касаційному порядках та за нововиявленими обставинами.

Стосовно формування судової влади було взято орієнтир на повноту судової юрисдикції, окреслено значення і місце конституційної юстиції, роль Верховного Суду України та інших судів, спрямування реформи військової юстиції, запровадження адміністративного судочинства, а згодом — і адміністративної юстиції, удосконалення системи розгляду економічних спорів. Було закладено засадничі положення щодо статусу суддів відносно вікового, освітнього та професійного цензів, незмінюваності, недоторканності, умов звільнення з посади та обставин несумісності із суддівською діяльністю. Більшість із цих положень згодом відобразилась у Конституції України 1996 р. і в законодавстві про судоустрій та статус суддів.

У концепції окреслювалися напрями комплексного реформування сфери правосуддя, включаючи органи попереднього розслідування, прокуратуру, адвокатуру, органи юстиції, а також визначався системний погляд на законодавчі зміни, зокрема в частині нової кодифікації базових галузей законодавства.

Подією стратегічного значення для правової системи України і перспектив подальшого розвитку держави стало подання 14 липня 1992 р. офіційної заявки на