Читати книгу - "Сяйво світів, Алюшина Полина"

 - Пожежа! Швидше йдемо звідси! У цей час блиснула ще одна блискавка, яка ніби висвітлила дівчину зсередини, що сиділа на підвіконні. Її волосся спалахнуло яскравим полум'ям. Асілія припинила співати і одним швидким рухом накинула на голову плащ, що весь цей час лежав на її ногах. Але з місця вона не зрушила.

 - Ну ж бо! Дах горить! - Поспішав її Конодар, але все ж таки встиг помітити, наскільки розкішне волосся вона весь цей час від нього приховувала.

- Це та, яку зараз заливає зливою? – Навмисне повільно вимовила дівчина і вказала на дах над головою таким витонченим рухом, що Конодар мимоволі залюбувався нею. Коли заціпеніння пройшло, він почув, як сильно барабанить за вікном дощ.

         - Ну так. Мабуть... – Якось розсіяно промовив Конодар. І все ще перебуваючи під владою дивовижного бачення, повільно обернувся і вийшов із кімнати.

- А ще казав, що я дивна. - Усміхнулася Асілія і продовжила співати свою пісеньку.

Буря вирувала всю ніч і майже всю ніч така ж буря вирувала в душі молодого коваля. Він лежав з розплющеними очима, дивлячись на стелю сінора. Але Конодар бачив далеко не дірки й латки, а маленьку витончену фігурку, що сиділа на осяяному світлом блискавці підвіконні і довге волосся кольору золота, що спадало каскадами з-під поспіхом накинутого плаща.

Наступні кілька днів погода стояла холодна та вітряна. Місцевість все більше ставала відкритою, лише зрідка траплялися невеликі гаї або зарості невисоких чагарників. Молоді мандрівники продовжували свій шлях осторонь дороги та поселень. Кострів намагалися не розпалювати, щоби не привертати увагу. Оскільки ночувати їм доводилося просто неба, Асілія весь час залишалася в плащі, і насунутий глибоко капюшон так само приховував волосся і більшу частину її обличчя. Навіть Конодар, бувало, щільніше кутався в куртку, особливо в ранній ранок. Тепер він усе більше мовчав, занурений у свої думки. І надовго затримував свій погляд на дівчині в плащі, яка завжди весело щось співала, йдучи попереду.

Асилія, здавалося, не помічала сильної зміни у своєму супутнику. Тепер вона намагалася його розважити і тому розповідала про старовинні легенди та пророцтва. Ще вона кумедно вітала нові чагарники або дерева, що виростали тільки в цій частині світу. Вона підводилася навшпиньки і низько кланялася їм, чим викликала у коваля все те ж незрозуміле захоплене трепіт, як тоді під час бурі в готелі.

Приблизно за два тижні вони дісталися до передостаннього міста на шляху до Нікеля. Ще здалеку Конодар і Асілія побачили пагорб, по якому високо нагору тягнулися сходи, що вели мандрівників у місто, що знаходилося на вершині.

- Остання зупинка перед великим переходом. Треба поповнити запаси. – Сказав Конодар.

Увійшовши до міста, мандрівники дійшли до головної площі та зупинилися.

- Треба побільше води набрати, в'яленого м'яса, сиру та хліба. - Запропонував Конодар.

- Ага, а також яблук, винограду та абрикос, якщо вони ще є. Люблю абрикоси - Повернувши голову до коваля, сказала Асілія. А після короткої паузи пробурмотіла вже собі під ніс: - І побільше кованих стріл.

 - Стріл? Для чого? У тебе що, лук є?

Дівчина з хитрою посмішкою потяглася рукою за спину і витягла невелику дерев'яну скриньку. Вона смикнула рукою і скринька розвернулась у вигнутий дерев'яний лук, з боків рукояті якого розташовувалося залізне листя клена. Сама ручка була обшита шовком зеленого кольору. Конодар розкрив рота з подиву, і навіть потягнувся вперед. Він ще ніколи не бачив настільки гарного лука. Неймовірно, яким чином він містився у неї за спиною і стільки часу не завдавав незручностей?

         - Дивись, бо ще щось у рот залетить. Дівчина підійшла до Конодара і закрила йому рота своєю долонькою. Сміючись над дурним виразом обличчя юнака, Асілія знову струснула лук. Той склався, і вона заховала його за спиною під плащем.

– Не забудь купити все необхідне. Зустрінемось ввечері. Я сама тебе знайду. - Весело сказала господиня незвичайного лука і легкою ходою пішла вздовж вулиці. Незабаром вона зникла за рогом. А Конодар дивився їй услід і не міг збагнути одного: хто вона? Протягом усього часу, що він був із нею, вона не переставала його дивувати. Коваль постояв ще трохи і вирушив на пошуки провізії.

Надвечір Асилія вирушила шукати Конодара. Шукала вона його досить довго, і, зрештою, знайшла сидячим на заміських сходах, якими ще вранці вони разом піднімалися. Вона присіла поряд з ним, і його одразу огорнув її легкий квітковий аромат. Конодар ніяк не міг пригадати, що це за квіти. І як їй тільки вдається так смачно пахнути під час виснажливого походу? Тільки він збирався запитати її про це, як Асілія запитала:

- А скільки тобі років? Конодар подивився на сонце, що заходило, а потім відповів:

-  Дев'ятнадцять, а тобі?

- Навіщо тобі?

         - Так, просто цікаво. Ти ж спитала в мене. От і я в тебе питаю. І тут він почув бурчання.

- Ти нічого не їла за весь день?

- Я.., я.., та ти не турбуйся, це скоро минеться. Я й потерпіти можу.

- А навіщо терпіти, на ось, візьми. - Тихо відповів юнак і простяг їй булку з маслом.

         - Де ти масло взяв?

 - А тобі яке діло?