Читати книгу - "Сяйво світів, Алюшина Полина"

- А що, кури та свині вже перевелися тут? – Із набитим ротом запитав Конодар. - Чому нам не принесли жодного шматочка м'яса?

- Ну, ти був непритомний. А я м'яса не їм. - Відповіла Асілія і поринула в себе. Її думки перервало нове питання коваля.

- Послухай, Асіліє, а чому ти не знімаєш капюшон? У кімнаті нікого, крім мене, немає. Невже тебе так сильно налякали чаклуни, що ти досі ховаєшся?

- Ти серйозно думаєш, що мене щось чи хтось може налякати?

Конодар кивнув: - Ти все ще кутаєшся у плащ.

- Я мушу передати послання королю лю… уу-у, а-а-а чаклуни хочуть перешкодити мені в цьому. Якщо я його не доставлю, то не буде надії на мир між усіма королівствами. І мені треба, щоб ніхто мене не впізнав. - Тяжко зітхнула Асілія, нахилила голову і знову задумалася.

Конодар майже нічого не зрозумів з її слів, але несподівано для себе зазначив: - А губи ж у неї гарні! Ех, побачити б очі!

Наступного ранку з першими променями сонця Асілія чекала Конодара на виході з таверни, спершись на дерев'яний стовп. Через кілька хвилин з таверни вийшов юнак, одягнений у довгі чорні штани, синю сорочку із зображенням червоного дракона на грудях та чорну шкіряну куртку, підбиту хутром. За його спиною в піхвах блищав меч, а через ліве плече було перекинуто дорожню сумку. Асілія, все в тому ж насунутому на очі каптурі, без сумки і зовсім без зброї, посміхнулася, з невдоволенням подивилася на нього і запитала:

- Ти взагалі йти можеш?

         - Адже йду. Я навіть сам спустився. Ці зелені бинти просто творять чудеса! –Іронічно зауважив коваль.

- Хм. Ну, веди, якщо знаєш куди. - Сказала дівчина і насунула каптур ще нижче. Конодар усміхнувся, і радісно рушив уперед.

Перші два дні мандрівники уникали тракту і просувалися переважно лісовими дорогами. Дні були ясні, а ночі стояли теплі та сухі, і їм нічого не заважало спокійно долати шлях. Тим більше, що на початку осені у лісі завжди можна знайти, чим підкріпитися. Весь цей час Конодар розповідав Асілії про себе або говорив усяку нісенітницю, чим доводив її до білого жару. Хоча іноді вона так заливисто сміялася з його жартів, що Конодар мимоволі й сам починав сміятися з нею.

Молодий коваль так вимотувався спочатку, що просто валився з ніг наприкінці дня. І хоч йому жодного разу не вдалося встати раніше супутниці, виду він не подавав, що рана все ще дає про себе знати. На третій день ближче до полудня мандрівники вийшли на край лісу. Неподалік за пагорбом йшла широка брукована дорога, про що свідчив шум возів, що проїжджали по ній. Мабуть, поблизу було якесь місто. Асілія закинула вгору голову, притримуючи лівою рукою капюшон, подивилася на бездоганно чисте блакитне небо і сказала:

- Нам треба підшукати гарну ночівлю на цю ніч. Буде буря.

Конодар теж спочатку глянув на небо, потім досить довго дивився на дівчину, думаючи, чому вона вирішила, що буде буря? Потім знову підняв очі до неба і скептично сказав:

- Навряд. І після невеликої паузи продовжив: - Але поспати під дахом було б дуже непогано.

Асілія схрестила руки і ображено промовила: - Я з ним спати не збираюся! Він хропе! Вона кипіла, дізнавшись, що є лише одна кімната і тільки з одним ліжком у маленькому готелі на краю великого торгового міста. Все скрізь було зайняте напередодні великого ярмарку. Торговці з'їхалися з усіх країв королівства, щоб якнайвигідніше продати свій товар, і тому всі готелі та заїжджі двори були переповнені. Три з лишком години мандрівники шукали, де можна переночувати, поки не опинилися на протилежному боці міста біля маленького готелю на два поверхи.

- Вибачте мою сестру. - Сказав Конодар широколикому господареві готелю: - Ми візьмемо цю кімнату. Сестра молодша за мене, тому нехай спить у кімнаті, а я і на сінувалі висплюсь. Тільки нам потрібна буде хороша вечеря і такий самий гарний сніданок.

- А мені тільки фрукти та тільки в кімнату. – Навздогін сказала Асілія. – Не люблю, коли до рота заглядають. Хазяїн готелю хмикнув, але запевнив, що все буде виконано і зайвих питань ставити не став. Коли він пішов, Конодар теж розвернувся і, бурмочучи собі під ніс: - Так, такої дивної дівчини я ще не зустрічав, - вийшов надвір. Асілія здивовано подивилася йому вслід і тихо промовила, піднімаючись сходами на другий поверх: - Сподіваюся, це незабаром закінчиться.

У кімнаті на Асілію чекав приємний сюрприз. Всі стіни та підлога були пофарбовані в її улюблений колір – темно-зелений. На великому вікні красувалася салатова фіранка, а широке ліжко було застелене покривалом у тон фіранки.

 – Краса! Як вдома! – Радісно скрикнула дівчина і нарешті зняла плащ. Густе шовковисте волосся розвернулося золотою хвилею до попереку. Тряхнувши волоссям, Асилія стрибнула на підвіконня, витягла ноги і стала чекати вечерю. Виглянувши у вікно, вона побачила, що все небо вже затягнуте важкими свинцевими хмарами.

- Вже скоро. - Вимовила світловолоса красуня і почала тихенько наспівувати якусь пісеньку на дуже дивному діалекті.

         А Конодар у цей час пройшов на сінок, збив сіно у велику купу, накрив її своєю курткою, щоб показати, що це місце зайняте, і вийшов на заднє подвір'я озирнутися. Але не встиг він як слід усе розглянути в сутінках, що швидко згущалися, як небо прорізала величезна блискавка. І слідом за нею така сама. Ось вона і потрапила прямо в дах їхнього готелю. Тієї ж миті дах зайнявся вогнем. Не роздумуючи, Конодар кинувся назад. Вихором злетів на другий поверх і увірвався до кімнати Асилії зі словами: