Читати книгу - "Довге прощення, Валентина Плиска"

Глава 9.

Тижні після Різдва виявились для Тес найскладнішими за всі її тридцять років. Курс лікування Рона остаточно знесилив його, не давши при цьому бажаного результату. Стан чоловіка швидко погіршувався, а лікарі лише опускали очі на всі її питання. І вона нічого, нічого не могла з цим вдіяти! А найстрашніше, що в неї вже не було сил вдавати перед чоловіком й сином, що все добре. І сьогодні, вийшовши з лікарні від Рендала, вона не змогла поїхати додому, посміхатись тату, спілкуватись із сином про його життя. Довго кружляла містом, а потім виїхала за його межі та гнала автівку на максимальній швидкості по трасі доки не закінчилось паливо, лише тоді вона зупинила машину на узбіччі, ввімкнула аварійки, вийшла, сперлась спиною на капот і зупинила свій погляд на лісовій галявині так, наче в сутінках могла там щось розгледіти.

Скільки вона так простояла, Тесса не знала. Жодної думки в голові не було. Перед очима була лише ця галявина, пуста траса, повний місяць над лісом та зірки над головою. Мільйони зірок. Чомусь їй пригадалось, як вони всією їх компанією ходили в походи в гори і вечорами подовгу сиділи навколо згаслого вогнища, вишукуючи на небі всі відомі їм сузір’я. Їй подобалось залазити під світшот Коліна, притискаючись до його грудей спиною, щоб зігрітись. А хлопець притискав свою голову до її й міцно обіймав, вони дихали в унісон і це було для неї найбезпечніше та найнадійніше місце на землі, те, де вона воліла б залишитись назавжди.

Жінка тряхнула головою й озирнулась навколо. Нікого. Вона сіла в машину й дістала смартфон. Розряджений. Тес порилась в бардачку й знайшла павер-банк, підключила до телефону й ввімкнула його. Очікувано, посипались повідомлення про пропущені дзвінки. Спочатку вона викликала евакуатор, а потім зателефонувала батьку й Рону, заспокоюючи їх, порилась в сумці й знайшла воду та снікерс. «Дякую, тату!» - посміхнулась сама собі та повернулась думками до ще однієї проблеми, яка постала перед нею останніми днями. Її хлопчик знову запитував про свого тата. Ні, вона не вигадувала ніяких історій для нього! Вона максимально чесно розповіла Ендрю, що вони з його батьком розлучились ще до його народження і він просто не знав про існування сина. Єдине, про що вона не сказала Дрю, це те, що весь цей час вона знала адресу його тата. І якщо він про це дізнається, вона ризикує втратити свого сина.

Тес і сама не знала, чому так пручалась думці повідомити Коліна про народження Ендрю. Спочатку вона була дуже ображена на хлопця і нею керувало банальне бажання помститись. Потім вона хотіла, щоб він сам все побачив і зрозумів, що втратив. Пізніше, коли вона зійшлась із Роном, вона не хотіла самої зустрічі з колишнім, бо побоювалась її наслідків. А можливо не хотіла дізнатись, що він щасливий з іншою жінкою? В будь-якому випадку, Тесса чітко розуміла, що між ними нічого не закінчено і зустріч на Різдво лише зайвий раз це підтвердила. Адже її серце так само калаталось в присутності МакКалістера, як і десять років тому, і їй так само був непотрібний жоден з чоловіків, окрім Коліна! Несподівано вона пригадала, як потайки тренувалась підписуватись «міссіс МакКаслістер» й гірко розсміялась.

Думки жінки перервав водій евакуатора, який постукав у водійське вікно. Темношкірий чоловік вправно завантажив її Теслу на машину, допоміг їй залізти в кабіну й запропонував каву з термоса. Біля заправки вони зупинились й додому вона вже поверталась своїм ходом.

Привіт! – постукала Тес в двері кімнати свого сина, коли повернулась. Привіт! – похлопав рукою біля себе по ліжку хлопчик, запрошуючи її сісти поряд, як це часто в них бувало перед сном, - Як Рон? Поки що не дуже, - сумно посміхнулась жінка, - Але він лікується! Переказуй йому мої вітання! – просить Ендрю. Добре! Він просив тебе обійняти! – обіймає сина Тесса, - Джек обіцяв приїхати наступного тижня, - розповідає про результат розмови із пасинком, котрий зараз навчався в Військовому університеті Техасу, сьогодні. Класно! – радіє Дрю, - Він зможе прийти до мене на гру! – не зважаючи на різницю в віці, зведені брати добре товаришували. Впевнена, що він обов’язково прийде! – запевняє жінка, - Нам потрібно поговорити, - бере сина за руку. Про що? – хмуриться хлопчик, - Тобі телефонувала міс Лідс? – непокоїться дитина про погану оцінку з літератури. Ні, - хитає головою його мати, - А мала? Так, в мене трійка за твір, - опускає голову Ендрю. Не сумуй! – тріпає його волосся Тес, - Наступного разу буде краще! А про що ж тоді ми будемо говорити? – пригадує Дрю. Про твого тата, - тихо говорить руда. Ти знайшла його? – сподівається хлопчик і стільки надії в його очах, що жінка відводить погляд відчуваючи свою провину перед цією дитиною. Так, - киває вона головою, - Я зустріла його, коли їздила в Сіетл на Різдво. Це ж добре? – запитує Ендрю. Я йому ще не сказала про тебе, хотіла спочатку поговорити із тобою, - виправдовується жінка, - Але тепер ми знаємо його адресу й телефон. І ти вже його бачив, - тихо додає. Бачив? – дивується хлопчик, - Але коли? По відеозв’язку на Новий рік, - пояснює його мати. Це той чоловік? Колін? – здогадується дитина. Так, Ендрю. Він же сказав, що в дитинстві також грав пітчером? – запитує син. Так, грав, - посміхається Тесса. Розкажи мені про нього? – просить він. Ми жили на одній вулиці й знали один одного з садочку, - розповідає жінка, - Потім разом вчились в школі. Виходить, що ви всі разом дружили? – уточнює Дрю, - Ти, дядько Нік, Одрі, Кейт з Джо і мій тато? Так, ми всі дружимо з самого дитинства. А ви ходили на матчі, де грав тато? – цікавиться син. Так, - сміється його мати, - Я була найбільша його вболівальниця. Я так кричала на трибунах,  що наступного дня в мене завжди боліло горло й твій дідусь мене сварив! Ого! – радіє хлопчик, - За мене ніхто так не вболіває. А я? А дідусь? Ви ж не кричите? Ми ж вже дорослі! - знизує вона плечами, - Дивно буде, якщо ми почнемо галасувати на трибуні? Мені б сподобалось, - не погоджується її син й продовжує свій допит, - А чому тато перестав грати в бейсбол? Ми вступили в університет і він захопився роботою на студентському радіо, - відповідає Тесса, - Часу на бейсбол вже не залишалось. А хто він зараз? Він і зараз веде програми на радіо, працює ведучим на різних концертах та заходах, на телебаченні. А ми можемо подивитись якусь програму з його участю? – загоряються очі в хлопчика. Звісно, що можемо, - погоджується його мама, - Але вже не сьогодні. Зараз пізно, а нам завтра рано прокидатись. Добре, - неохоче погоджується Ендрю, - Але завтра обов’язково? Обіцяю! – посміхається Тес, обіймає й цілує свого сина, - Добраніч, любий! Добраніч, мамо! ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍