Читати книгу - "Ти нікому не розкажеш , Олекса Мун (Alexa Moon) "

Соня

З якихось незрозумілих причин, у мене з самого ранку був чудовий настрій. Я немов метелик, пурхав по нечисленних квадратних метрах житла, що знімала, передчуваючи чудовий день. І, начебто нічого не змінилося: робота-будинок-робота… але всередині лопалися якісь повітряні бульбашки, приємно лоскочучи нутрощі.

Все було добре до того моменту. Доки мені не зателефонував Андрій. Але навіть розмова з колишнім не змогла похитнути мого настрою. Шок наздогнав тоді, коли я повернулася, зустрівшись з чорними очима Аріса.

Мені буквально захотілося потерти очі та щоб все це виявилося поганим сном. Міражем, який ось-ось розчиниться і, на лавці залишиться лише один Гарік.

— Привіт, — махає мені рукою брюнет, — як життя?

Мені б зараз під землю провалитися, а не відповідати на питання з відвертим глузуванням наді мною.

— Ну так що? — чужі пальці переплітаються з моїми пальцями, виводячи мене зі ступору.

Висмикую руку із захоплення і ховаю долоні в кишеню фартуха.

— Я теж хочу на вашу вечірку до Тараса, — Гарик гасить сигарету і підводиться. — Раз такі розмови пішли, я при ділі.

— Чудово! — робить висновок Андрій. — Хороша компанія збирається.

— Мені треба працювати!

Розвертаюсь і йду. Намагаюся йти рівно. Не бігти. Тому, що дуже хочеться зірватися з місця та кинутися геть.

— Де тут туалет?

Чую за спиною голос Аріса. Потім кроки. Він іде за мною.

Забігаю до темного коридору. Мені залишилася пара кроків до заповітних дверей на кухню, де кипить робота і купа народу, але Аріс перехоплює мене за талію й тягне кудись назад.

Заштовхує в перші-ліпші двері та клацає замком. Його бажання виповнилося, ми опинилися у туалеті.

— І що мені робити з тобою? — притискає мене до стіни. Нависає величезною тінню і впирає руки по обидва боки від моєї голови, блокуючи рухи.

— Відпустити мене! Серйозно, я зараз закричу! Сюди обов'язково хтось прийде.

— Якого біса, ти відповіла на його дзвінок?

Глибоко дихає. Не дивиться на мене. Його увага повністю зайнята моїми губами.

Рука відлипає від стіни та торкається нижньої губи. Проводить пальцем по ній. Стирає блиск. Злегка відтягує вниз.

Зажмурююсь. Моє тіло неправильно реагує. Зраджує мене за секунду.

Аріс заводить руку за мою голову і витягає з волосся олівець, який тримав зібраний пучок на потилиці.

Волосся розсипається по плечах.

— Так то краще, — видихає мені в губи. — Не смій більше відповідати йому! Зрозуміла?

— Не смій мені вказувати, що робити! Зрозумів? — Відповідаю йому в тон, з іронією. — Захочу, відповідатиму. Захочу — піду на цю безглузду тусовку.

Кулак врізається у стіну біля моєї голови. Злякано підстрибую. Верещу і закриваю рукою рот.
Аріс відштовхується від стіни та відходить.

— Дивись, щоб потім не пошкодувала.

Смикає дверну ручку та згадує, що зачинив нас. Ще один удар по дерев'яній поверхні. Видихає. Провертає замок і виходить із вбиральні.
У коридорі мало не збиває з ніг Тоню.

— Привіт, Тоню! — не звертає уваги на мою подругу і проходить повз неї. На вихід.

— Це… це був… — захлинається словами. — То був той красень із величезними плечима, якого ти не захотіла брати собі? — дивиться грайливим поглядом на спину, що віддаляється.

— Він самий!

— А що хотів? — чіпляє пасмо, що вибилося, з пучка волосся і накручує на палець.

— Нічого!

— Ви там були вдвох? — повертається до мене і здивовано вигинає брову. Вказує тонким пальцем на двері туалету.

Пропускаю її запитання повз вуха і прямую до зали.
Весь чудовий настрій згорів ущент, залишивши на язиці неприємний присмак попелу.

***

— Гарику, ти не жартував, коли казав що хочеш піти на вечірку до Тараса?

— Ні. Не жартував, — хлопець ставить перед нами дві тарілки з локшиною.

Сьогодні на обід у нас фірмовий суп із локшиною від самого шеф-кухаря «Бочки».

— Яка вечірка? Я в темі! — пожвавішала Тоня.

— Тоді ти будеш нашими «колесами»! — ігнорую піднесений настрій подруги. — Це означає, що ти не п'єш.

П'ятнадцять хвилин тому я твердо вирішила, що мною ніхто не маніпулюватиме. Якщо я захочу піти на цю вечірку, то піду. Якщо мені стане нудно посеред так званого свята життя — я розвернуся і піду.

— Справді? Може мені ще пояс вірності вдягнути? — схиляється наді мною, упираючись ліктями в гладку поверхню кухонного острівця. — З поваги до тебе, і до тебе, — кидає короткий погляд на Тоню, яка за обидві щоки вплітає обід, — я можу стати тільки тим, хто зробить ласку набрати номер таксі та викликати його для вас.

— Мене це влаштовує! — знову подає голос Тоня. — А ще, я буду безмірно щаслива, якщо там з'явиться той плечистий красень.

— Аріс? — невдоволено хмикаю.

Та що вона причепилася до нього? Мене вже починає це дратувати.

— Арі-і-іс… — мрійливо простягає білявка. — Цікаво, чи його назвали на честь бога війни?

— Тоню, ти дурна? — пирхає Гарік і тягнеться за своєю порцією. Сьогодні він вирішує пообідати у компанії офіціантів, а не кухарів. — Бога війни звали Арес. Через "е"!

— Та яка різниця? Головне, щоб він там був.

— Буде! — тихо бурчу уткнувшись у свою тарілку.

На мить, ловлю себе на думці, що я йду туди тільки заради нього. Щоб побалакати. Дурниця яка! Як мені це взагалі могло спасти на думку? Хоча… насправді чудова ідея. Якщо я якось химерно висловлюся і буду погано поводитися, може він відчепиться від мене?

Вирішено! Дотримуватимуся цього плану.

— Так, ось, Гарчин! — не вгамовуюсь. Наполягаю на своєму. — Нас не цікавить таксі. Або ти нас везеш, або я не скажу тобі адреси, де живе Тарас.

— А ви, виявляється, жорстока дівчина, Соня! Добре, — пірнає ложкою у тарілку. — У мене інша пропозиція. Ділова. Я сплачую вам таксі в обидві сторони.

— Домовилися! — вдоволено усміхаюся і, обтрусивши руку о фартух, простягаю хлопцю, щоб закріпити угоду.

Гарік плює на долоню та протягує мені у відповідь граючи бровами.