Читати книгу - "Сім'я у борг, Олександра Багірова"

Розділ 16

Ляльок я відвоювала. З тремтячими від гніву голосом стояла на своєму. Відвоювала всіх, крім однієї, з якою Інга вже грала. Не забирати ж у дитини іграшку, що сподобалася. Ваня чинив опір, намагався мене «повернути на правильний шлях» і казав, що скоро ми купимо дочці ще більше іграшок. Але в цьому питанні я була непохитною. За свою крихітку я готова у вогонь та у воду. І якщо мені довелося воювати зі своїм чоловіком, що ж радість Ганночки того вартувала.

Гаразд, я можу у старих речах ходити. Переб'юся. Але моя дочка. Якщо їй подарували ляльок, він не має права їх забирати.

Безперечно, ганьба нам батькам, що самі не можемо купити. Але якщо вже так склалися обставини, і Стас зробив подібний жест, то Ваня неправий. Не можна вирішувати наші проблеми за рахунок дитини.

Потрібно було бачити, як спалахнули очі Ганночки. Як вона захоплено перебирала коробки, не наважуючись їх відчинити. Донечка не вірила, що це все їй. Вона звикла, що ми скромно живемо. А тут така розкіш. Дитяча мрія здійснилася. А її посмішка безцінна.

У той же час мені боляче, до сліз прикро, що не можемо її балувати, як вона того заслуговує. Відвернулась до вікна і крадькома витираю сльози. З Ванею я посварилася. Вперше за довгий час. Не мав він права, не порадившись зі мною, приводити в будинок людей. Продавати речі.

Де той Ваня, який був у лікарні? Коли наше життя почало впевнено котитися вниз? Адже він дбає по-своєму про нас. Але робить це так… незграбно… чи що. У результаті ми ще більше провалюємось у боргову яму.

Він добрий батько. Грає з Ганною. Вкладає її спати та читає казки. Ніяк зрозуміти не можу, як йому на думку прийшла ідея відібрати у дитини іграшки? Або наша боргова яма б'є по ньому надто сильно. Він переживаю за сім'ю. І від цього творить таке? Швидше за все. Адже у розпачі люди здатні на найбезрозсудніші вчинки. Ті ж піраміди, в які він постійно вкладається – це його спосіб швидше вирішити наші проблеми. Дурний та збитковий спосіб.

Коли все вляжеться, треба серйозно поговорити із чоловіком. Так далі не може продовжуватися. А поки що я сиджу на кухні з дитиною. А в нашій кімнаті йде повним ходом бенкет.

Сусіди, скупивши мої речі, пішли. Залишилися друзі Вані. Вони накрили стіл і уплітають ресторанні делікатеси. Я взяла їжі собі та донечці, ми повечеряли. Ганна зайнята іграшками. А я дивлюся у вікно та ковтаю гіркі сльози.

А ще мене поїдом їсть почуття провини. Я підсвідомо почала порівнювати свого чоловіка з психом і, на жаль, Ванечка сильно програє. Ні. Не з фінансів. Я не женуся за мільйонами.

Фраза: «Ти так і не поїла» звучить у мене в голові не перестаючи на повторі.

Звичайна начебто фраза. Але в ній дуже багато всього для мене ... Того, що я від чоловіка давно не відчувала. І цей поцілунок… перевернув мені душу. Ніколи не відчувала нічого подібного з Ванею. Почуваюся зрадницею. І в той же час страшно злюся на чоловіка.

Цей сміх за стіною. Їм там весело. І його не хвилює, що я сиджу на кухні з дитиною, постеливши кілька ковдр на підлогу. Я можу тільки заходити та просити бути тихіше.

- Оленко, ми тут важливий проект обговорюємо! Скоро так заживемо! - дивиться на мене осоловілими очима.

Мені так нудно стає. Повертаюся на кухню. Не зараз. Пізніше. Ось прийде до тями. Дурман спаде, і я почну розмову. Ми спокійно все обговоримо та прийдемо до взаєморозуміння. Якщо ми пережили мою аварію, то вже з побутовими проблемами точно впораємось. Просто у нас криза у відносинах, то у всіх пар буває. Ми все подолаємо.

Але мої думки вже не з Ванею. Стас подарував дівчинці, яку ніколи не бачив іграшки на шалену, за моїми мірками, суму. Чому? До мене в нього хворобливі фантазії, навіяні власною трагедією. Але турбота про дитину. Нерозумно заперечувати, треба визнати – я зворушена.

Дістаю мобільний та руки самі вводять у пошуку: Андрієвський Станіслав Юрійович. Здригаюсь, коли через екран на мене дивиться обличчя звіра. Про нього дуже багато інформації. Очі розбігаються. Сотні фотографій. Він у різних ракурсах. І з кожного знімка мене пропалює цей шалений погляд, відчуваю його навіть через екран телефону.

В очі впадає фотографія, де він в його обіймах блондинка. Під ребрами ніби стискаються залізні обручі. Збільшую зображення. Хочу зрозуміти, з ким він там мене сплутав? Що в мене із цією жінкою спільного?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно