Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Так, ось він. Той самий момент. Момент навішування ярлика. Я буквально фізично відчуваю, як він прилипає до мене, палить шкіру, як нашвидкуруч вибите татуювання. Тепер щоразу, глянувши на мене, вона насамперед бачитиме цю нашліпку. "Наркоман". Рекомендації: остерігатися, близько не підходити, не поважати, не сприймати як особистість.
Ні, мене не надто хвилює, що вона там думатиме про мене. Скоріше, це привід скласти і мені її характеристику. І чому б і ні, в помсту навісити ярлик у відповідь і на неї. Упереджена, недалека, трохи зарозуміла, сповнена забобонів. Ще й вітряна. Чергова пустушка. А на якусь мить, буквально п'ять хвилин тому, вона здалася мені цікавим екземпляром, але ж ні, помилочка, прорахунок.
Шкода, дуже шкода. Але цього й слід було чекати – гарні дівчата рідко бувають розумними.
Поки я вдавався до своїх невеселих думок, Ліка продовжувала спопеляти мене засуджуючим поглядом.
- Коли ти встиг стати таким? Був нормальним хлопцем. Серйозним, відповідальним. А тепер… – Майже з гидливістю кинула дівчина, киваючи на сигарету в моїй руці.
- А ти коли? - Мляво парирував я. Так, я скільки завгодно міг переконувати себе, що мене анітрохи не хвилює її думка про мене, як і думка будь-якої іншої людини. Але якщо бути чесним, цей її тон і погляд… її слова все ж таки зачепили щось десь глибоко всередині. І мені захотілося вколоти її у відповідь.
– Я? – підняла брову дівчина
- Була ж нормальне дівчина. - Простягнув я, кажучи її ж словами. – Серйозна, тиха… пристойна. А зараз?..
- А зараз? - Ліка примружила очі і раптом подалася вперед. – Тепер я яка?
Задерши догори підборіддя, з войовничим виглядом Ліка продовжувала наступати, підходячи все ближче, поки не вперлася кінчиками пальців ніг у мої. Я навіть відчув запах віскі, який вона ковтнула буквально кілька хвилин тому - настільки близько вона стояла, і це чомусь змусило моє дихання на секунду збитися.
– Ну, давай, скажи, що ти про мене думаєш! - Схиливши голову в бік, Ліка подивилася на мене зі злим очікуванням, але відповіді від мене, схоже, насправді не чекала. - Повія? - сказала тихо, але з таким одночасно скривдженим і недоброзичливим виглядом, що мені чомусь відразу захотілося забрати свої слова назад.
– Я цього не говорив. - тихо пробурмотів я, несвідомо відхиляючись, намагаючись повернути колишню дистанцію.
В голові якось дивно затуманилося, і я ніяк не міг зрозуміти в чому причина - у всьому винна трава, чи близькість дівчини навпроти? Думки плуталися, збивалися в безглузду купу, а повітря відмовлялося проникати в легені, коли я бачив цей палаючий погляд і відчував, як її груди майже торкалися моїх від того, що стояла вона так близько і дихала так важко.
Вона злилася. Це було очевидно. А от що коїлося зі мною? Я не міг зрозуміти. Міг лише, затамувавши подих, спостерігати, як танцюють язики злісного полум'я в зелених очах навпроти. Чорт забирай, мої власні реакції були смішними, дурними і взагалі невластивими мені. Я не розумів, чому вона раптом так дивно вплинула на мене.
Мені якось навіть душно стало, хоча на вулиці повітря було досить прохолодне, і захотілося прийняти холодний душ. Я швидко загасив сигарету, шпурнув її за поручні й поспішно кинувся до кімнати. Навіть не подумавши, як це виглядає збоку.
Наче я злякався її і втік.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хибне щастя, Ліана Меко», після закриття браузера.