Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Загадково посміхаючись він виходить з кабінету.
«Добре, що не звільнив», - майорить в моїй голові.
Я одягаюсь, виходжу з офісу і прямую до машини. На ходу дзвоню до лікаря однієї приватної клініки і записуюсь на прийом.
****
- Мартин Борисович вже чекає на вас, - повідомляє дівчина з рецепції.
- Дякую.
Огляд тривав не довго. Мартин Борисович обробив рану, наклав пов’язку, а також додатково виписав мазь і таблетки проти алергії. Виявляється від тої невідомої мазі на нозі з’явилась висипка. Я взяла аркуш з назвами препаратів, подякувала і покинула кабінет.
Купивши все необхідне в аптеці я одразу їду додому. По дорозі, до мене телефонує Марта, цікавиться коли я звільнюся.
- Що сталося, - стурбовано питає, коли я признаюсь, що їду від лікаря.
- В мене сьогодні капець який невдалий день. Якщо в тебе на сьогодні немає клієнтів, тоді приїзди до мене.
Марта пішла працювати не по фаху. Їй ніколи не подобалась наша спеціальність, а після 4 років навчання, вона записалась на курси манікюру. Її запал перетворився в непоганий заробіток. Тепер вона працює в одному модному салоні майстром з манікюру, і мріє невдовзі відкрити власний. З її пробивним характером думаю все вийде.
Ми перекидаємось декількома фразами і домовляємось зустрітися в мене.
День сьогодні паскудний. Мало того, що я пережила неабиякий сором в офісі, так ще заїжджаючи у свій двір, облила якогось чоловіка водою з калюжі. Що за трястя?
"Вибачте", - кажу я до себе, бо він точно мене не чує. Тільки по його виразу обличчя видно, як красномовно він лається.
Нарешті я переступаю поріг квартири і почуваюсь в безпеці. Не те, щоб мене там переслідували озброєні злочинці, чи гнались маніяки, просто тут, шкоди від мене буде куди менше.
Переодягнувшись в зручні сині джинси і білу футболку я вмикаю кавоварку. На роботі випити кави не вдалося, тож доведеться тут. Наливаючи чорний напій в улюблену чашку я мимоволі згадую про той сором, який довелося пережити в офісі і свій невеликий опік.
Поволі стягуючи з себе джинси, знімаю пов'язку з рани. Вона на диво вже не така велика та червона, як була вранці. Схоже лікування не проходить дарма. Що ж, хоч якесь полегшення від цього жахливого дня.
Я дістаю тюбик з маззю, яку купила сьогодні в аптеці і наношу на ногу. Пов'язка більше не знадобиться. Я знаходжу у шафі вільні сірі шорти і швидко їх одягаю.
Невдовзі лунає дзвінок в двері і на порозі з'являється Марта, в короткій шкіряній спідниці і світлій кофтинці.
Її вбрання більше підходило для походу в клуб, ніж для нудних посиденьок вдома. Світле волосся спадало на її плечі, а в очах горів загадковий вогник. Що це з нею?
- Привіт, - вимовляє вона і поспіхом іде на кухню тримаючи в руках пакет.
Я прямую за нею не зводячи очей.
- Ти зібралася в клуб? - нетерпляче запитую.
Марта закушує нижню губу і загадково посміхається.
- В мене сьогодні побачення з Сергієм.
- Нічого собі! – дивуюсь я і додаю. - З яким це? З нашим одногрупником?
- Ні, як ти могла подумати? - хмуриться Марта. - Він же ні однієї спідниці не пропускає. Навіщо мені той бабій?
- Просто ти мені нічого не розповідала, от я і вирішила…- виправдовуюсь я.
- Ми тільки сьогодні вранці з ним познайомились.
- Як цікаво! - аж підскакую я. - Може розповіси нарешті?
Марта сідає на стілець біля стійки і починає розбирати пакет. Дістає фрукти, вино, суші. Схоже вечір повинен бути цікавим.
Я сідаю навпроти і чекаю на розповідь.
- Ну, наше знайомство не можна назвати романтичним, швидше не звичним, - починає Марта. - Ти ж знаєш, як я люблю каву і завжди перед роботою забігаю в кав'ярню, щоб взяти з собою. Так от, поспішаючи в салон, я випадково налетіла на якогось чоловіка і облила його гарячою кавою. На щастя він не постраждав, але мені стало не зручно, і я запропонувала відкупити йому зіпсовані штани. Він же, як справжній джентельмен відмовився і на цьому наша перша зустріч закінчилась.
- Перша? - захоплено перепитую. - Невже була друга?
- Ще й яка! Виявляється він – мій новий інструктор з водіння! - несподівано заявляє Марта.
- Оце так! Він точно твоя доля, - хіхікаючи кажу я.
- А ми як сміялися, коли зустрілися знову! Мені здалося, що він мене злякався після того випадку з кавою. Коли закінчились курси Сергій взяв мій номер телефону і невдовзі запросив на побачення, – ділиться вона з піднесеним настроєм.
- Так це ж чудово, Марто! Я рада, що ти тепер не сама. Сьогодні просто якийсь день кавового терору, - голосно розсміявшись вимовляю я.
Ми накриваємо на стіл. Марта нарізає фрукти, я викладаю суші на тарілку. За вечерею розповідаю про свій жахливий день і ганьбу в офісі. Марта заливається від сміху. Схоже з боку моя розповідь звучить куди кумедніше. А ще я згадую про Богдана і його поцілунок.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не дивись мені в очі, Наталі Ліон», після закриття браузера.