Читати книгу - "Ловці думок, Любов Відута"

Усе це скидалося на правду. Немає нічого неприродного в тому, що в дівчини є речі, які допомагають їй виконувати свою роботу. Ештон сам не розумів, чому так скептично ставиться до всього, що робить Арніка. Він тримав у руках документ, який не просто звільняв Джона від залежності од Клізі, а ще й засвідчував, що саме Ештон тепер має права на частину Джонового будинку. Виявляється, Арніка перевірила документ на оригінальність і доповнила його запевненнями Клізі, що вони з Джоном остаточно розрахувалися.

— Вибач за сумніви, — Ештон нарешті зрозумів, що помилявся, — я вдячний за те, що ти для мене зробила. Я не звик розраховувати на когось, тому почуваюся досить ніяково.

Арніка кивнула на знак того, що вибачення прийнято. У будинку запала тиша. Втомлена дівчина прилягла, щоби хоч трохи поспати.

«Моя… твоя пляшечка… Про що вона? Яка його пляшечка?» Ештон силкувався пригадати. Усе-таки отрута вплинула саме на його найуразливіше місце — пам’ять. І раптом він знову пригадав — дійсно, у нього ж була пляшечка з будинку, схожого на його рідний. Він поліз у кишеню наплічника, куди Арніка поклала її, і побачив, що рідини залишилося менше ніж половина. Чи можна вважати збігом, що Ештон пробрався в будинок, у якому знайшов і відкрив сховок, де разом із ключем побачив пляшечку й машинально взяв її, поклавши назад ключ? Їх занадто багато як на один день, отих збігів. Потрібна протиотрута знаходилась у будинку, куди він потрапив лише тому, що… «Ну випадково ж! Звісно, випадково!» Він подумав, що не все так просто, і таких збігів не буває… «Невже усе це сталося через Арніку? Мабуть, коли дівчина відтягала його від випарів, пляшечка просто дивом випала з кишені… Чаклунство якесь, а ще — велике щастя. Не інакше, як дід Леон постарався».

Ештон розмірковував, як просто минулося те, що його лякало. А коли говорити про дівчину… Хто він їй, що вона так йому допомагає? А з іншого боку, Арніка просто на відмінно виконала свою роботу. Він вчинив би так само, якби випала нагода. Зараз йому потрібно ще трохи відпочити, щоб відновити свої сили. Принаймні в його великій білій і колись непробивній стіні непам’яті щоразу з’являлися нові шпарини, у які дуже кортіло залізти, щоб відновити спогади про своє дитинство. А несподівана й цікава незвичайна дівчина Арніка… Вона якась особлива, юнак таких іще не зустрічав.

Сама ж Арніка в цей момент думала про Чиста і зовсім трохи про Ештона… їй дуже бракувало Чистових порад. Вчувалися його слова, сміх. А його незрівнянний проникливий погляд, яким він зустрічав клієнтів? От якби він передавався у спадок! Вона сама колись чула, що через той погляд його навіть побоювалися. Подейкували, буцімто в нього був особливий дар — поглядом виймати з людей правду. А зараз поруч із нею не Чист, а Ештон, якого хотів обдурити підступний і гидкий Клізі. Арніка скривилася. Якби не події того дня, коли не стало Чиста, вона й не звернула б уваги на юнака. І Клізі спокійнесенько здійснив би свою темну оборудку. Так, Ештон не знав Чиста, але був із ним тісно пов’язаний, бо позаочі через Джона вважався його клієнтом. Нічого дивного втому не було. Однак Арніку це зачепило, зацікавило. Тим паче, що в них із Ештоном спільний ворог, і звати його Клізі. І ворог він не тому, що завжди веде нечесну гру чи в нього погана зовнішність. Арніка відчувала, що він причетний до смерті Чиста, бо ця смерть була йому на руку. Саме це спонукало її підійти поближче до столика, втрутитись у розмову, підіграти Ештону й, зрештою, допомогти йому. У ту мить вона тішилася, що зможе перешкодити Клізі.

Зараз усе трохи складніше, але ситуація ще не критична. Арніку обурювало, що Клізі не сприймає її як рівню — он скільки вони спілкувалися, а він не сказав жодного слова мовою, якою послуговуються укладачі угод. Спілкуючись із Чистом чи його товаришем Колосом, чи з будь-ким із укладачів угод, Арніка щоразу вставляла хоч слівце, а то і фразу — так було заведено в колі укладачів. А Клізі… Що ж, його зверхність огидна, як і він сам.

Спогад Арніки. Смерть Чиста

Того дня, коли не стало Чиста, на порозі їхнього будинку несподівано з’явився Клізі. Він став вимагати, щоб Чистову сережку віддали йому. Аж шкода було дивитися на те, що з ним коїлося, коли ділок побачив у вусі Арніки дві фіолетові сережки… Вона випередила його! Клізі не тямився з люті, кричав, буцімто доведе, що дівчина не має права на жодну з них… Коли Арніка почала погрожувати оприлюднити запис їхньої розмови з будинкового думотону, він наче злякався свого нападу й запропонував забути про те, що наговорив. Натомість пообіцяв віддати за Чистову сережку все, що вона забажає. Запевнив, що сам простежить за похороном її батька. Арніка відмовилася, і тоді Клізі осатанів і кинувся до домашнього думотона. На щастя, прийшли друзі Чиста й прогнали його. Яка ж цінна була для нього ота сережка, якщо він притяг свою товсту тушу в їхній дім і ризикнув відверто висловити свою думку? А може, Клізі знав про вимкнений домашній думотон і не сподівався, що вона його увімкнула? Не сприймав її всерйоз? Із ним непросто буде воювати…

Так, дівчина не знала ще багато чого, про що мала б знати, їй потрібно розпитати дядька Колоса. Чист хотів, щоб вони були компаньйонами. Мріяв зорганізувати роботу так, щоб вони втрьох із дядьком Колосом об’єдналися й вели одночасно відразу декілька справ. Може, тоді б і брати Мелини долучилися… По щоці Арніки скотилася сльоза, вона витерла її, а за якусь мить, знесилена, заснула.

Спала недовго. Прокинулася, стривожена тишею і схвильована сном. Ештон, який мав би чатувати, дрімав. Він теж бачив доволі неспокійний сон чи то спогад. Добре, що юнак заснув — так скоріше минеться шкода, завдана отрутою. Арніка вислизнула з кімнати, щоб перевірити, чи в будинку все гаразд. Вона непокоїлася через лунку тишу. У прамісті така тиша була б неможливою — його вулицями постійно сновигали люди, а силу-силенну різноманітних звуків, що наповнювали міський простір, годі було й передати: хоркання коней, ляскіт збруї, човгання, стукіт, хрускіт, вигуки, крики, сміх, плач, розмови