Читати книгу - "Чаклунка з останньої парти"

Липочка повернулася до кімнати і схопила Щоденник Бажань. Вона сподівалася з його допомогою зняти пухлину, та ба! Папір був гладеньким, немовби натертим воском, і грифель не залишав на ньому жодних слідів. Це було дуже дивно, тому що раніше олівець писав досить добре. Липочка перегорнула сторіночку назад, і тут її осяяла думка: вона побажала подивитися на свято одним оком. Ось і має, що хотіла. Значить, оса ужалила її не випадково.

Дівчинка замислилася. Виходить, бабуся мала рацію: до бажань треба ставитися обережніше. Шкода, що попереднє бажання не можна скасувати. Треба було шукати інший спосіб. Але який?

Липочка погортала «Абетку чаклунства», але, на жаль, не знайшла відповідного заклинання. Вона полізла в комірчину, де бабуся зберігала лікувальні трави, мазі та настоянки, але, спробуй тут розберися, яка годиться! Усі етикетки були написані давньодраконською.

Трохи розкинувши розумом, Липочка взяла Щоденник Бажань і акуратно вивела: «Хочу знайти найкращий засіб від осиного укусу». Повернувшись у комірчину, вона повільно пройшлася поглядом по полицях. Дівчинка сподівалася, що внутрішнє чуття підкаже їй, чим лікуватися, але чуття глузливо мовчало.

— Це якийсь нездалий Щоденник! Чому я не знайшла ліків? — сердито промовила дівчинка і закрила зошит.

У шелесті сторінок їй учулося слово «шукай». Вона почала прочісувати весь будинок, але пошуки нічого не дали. Єдине, що вона знайшла — капці-скороходи, які бабуся ховала в комірці під сходами. Старі, стоптані ветерани годилися хіба що швиденько збігати до сільської крамниці по сіль, але який сенс, якщо бабуся все одно заборонила виходити з дому без потреби.

Липочка сіла на сходинку. У голову лізли сумні думки. Чому вона така нещаслива? Усі веселяться в столиці, а їй заборонено відлучатися навіть на Маків хутір. Їй так і чувся бабусин голос: «Сподіваюся, потреби не виникне».

Раптом дівчинці сяйнула нова думка: але ж бабуся сподівалася даремно. У неї виникла потреба відлучитися з дому, та ще яка! Багато селян тримали пасіку, значить, вони напевно знають засіб від осиних укусів.

Дівчинка поклала в торбинку Щоденник, сунула ноги в капці і промовила:

— Вперед! На пошуки ліків від осиних укусів!

Глава 8

Капці-скороходи зберігалися в Августини з давнього-давна, коли в її кучері ще не вплелися сиві волосинки, а кожен день обіцяв нові пригоди. Тоді Августина мала славу непосидька й обожнювала мандрувати. На відміну від здоровенних чобіт-скороходів капці займали мало місця, тому молоденька чарівниця завжди носила їх при собі, як парасольку, аби в разі потреби двома кроками опинитися там, де треба.

Минули роки, Августина стала домосідкою. Вона з ранку до вечора клопоталася в саду, і в думці собі не маючи ніяких мандрів. Чарівні капці без діла припадали порохом у комірці. Вони знудьгувалися за прогулянками, тому як тільки Липочка сунути ноги в шльопанці, вони рвонули, ніби в них вселився збожеволілий від ув'язнення джин. Згадавши молодість, капці мчали так, немов були не розношеними шльопанцями, а професійними кросівками фірми «Адідас». Правда, у Вернисвіті про цю фірму нічогісінько не знали.

Не встигла Липочка отямитися, як побачила Маків хутір, який був усього за два семимильні кроки від них, але на її подив, капці не зупинилися і навіть не пригальмували. Не запитуючи згоди хазяйки, вони спритно перемахнули через черепичні дахи і помчали далі. Дівчинка не встигла оком змигнути, як опинилася в незнайомих краях.

Раніше Липочці не доводилося бувати далі Макового хутора. Спочатку вона розгубилася, але потім зміркувала, що боятися нічого.

З капцями-скороходами не заблукаєш. Досить дати команду, і вони, як слухняні песики, побіжать додому. Звичайно, бабуся розлютиться, але зробленого не повернеш. Прочуханки все одно не уникнути, тому Липочка вирішила використати пригоду собі на втіху, аби потім не було прикро.

Вітер обвівав обличчя і куйовдив волосся. Широка спідничка лопотіла на вітрі всіма шлярками. Липочка, ледве торкаючись ногами стежки, злітала вгору, перестрибувала через ущелини й гірські річки. Мандрівка її так захопила, що вона геть забула про осиний укус.

— Гей-'го! Розженися! — голосно вигукувала дівчинка.

Поступово ландшафт змінився. Гори стали нижчими. Селища траплялися частіше. Промайнувши, вони залишалися позаду. Норовисті капці не збиралися зупинятися на привал. Вони переможно хляпали на вітрі і лише дивом, трималися на ногах.

Попереду забовваніла неприступна фортечна стіна з вежами та бійницями. Липочка спробувала загальмувати, але де там! Старі капці немов з ланцюга зірвалися і мчали на пробій. Адже їм гепнутися об стіну, що притупнути. Дівчинка замружилася від страху, а коли розплющила очі, внизу вже маячіли черепичні дахи і вузенькі вулички. Все проносилося повз неї з такою швидкістю, що Липочка навіть не встигала нічого як слід розгледіти.

Попереду знову виросла кам'яна огорожа, повита плющем. Цього разу Липочка не занепокоїлася. Вона вже не раз переконалася, що капці своє діло знають. Досвід міль не проїсть. До того ж ця стіна була не така висока, як попередня. Дівчинка легко перемахнула через неї, але…

Стрибок виявився фатальним. Лівий капець зісковзнув