Читати книгу - "Чаклунка з останньої парти"

— А для того, що не всі бажання слід загадувати і тим паче здійснювати. Дехто вважає, що бажати вміє кожен дурень. — Августина, хитро примружившись, поглянула на онучку.

— Бабусю, тепер ти про це весь час будеш мені нагадувати, — Липочка надулася, як квочка на дощ.

— Щоденник Бажань — це не чарівна паличка, яка виконує все, що завгодно. Це всього лише навчальний посібник. Якщо ти побажаєш щось небезпечне для життя, то таке бажання просто не збудеться.

— Як же я можу побажати щось небезпечне? Адже я не цілковита ідіотка, — скривилася Липочка.

— Не цілковита. Але частка дурості в тобі є, і чимала, — гостро сказала бабуся. — І ще одне важливе правило.

Липочка зітхнула. Вона із самого початку відчувала, що в подарунку криється каверза. Це лише так говориться, що Щоденник здійснює будь-яке бажання, а насправді виявляється, самі заборони і правила.

— Що ще за правило? — запитала вона.

— Запам'ятай: що написано, того не змиєш. Якщо ти записала якесь бажання, то скасувати його вже не можна. Інакше нічого не навчишся. А тепер мені час іти. І ще закарбуй собі на носі: шафу із зіллям не відчиняти, — повчала бабуся онучку.

— На ньому ж стільки заклять, що я, попри все моє бажання, не відчиню, — нагадала Липочка.

— У книжкову шафу не лазити…

— Можна подумати, що я читатиму давньодраконською, — пирхнула дівчинка.

— І з дому ні ногою.

— Навіть на Маків хутір?

— Тобі там нічого робити без потреби.

— А з потребою?

— Тільки якщо це буде конче необхідно. Але сподіваюся, потреби не виникне, — сказала Августина.

Вона вмостилася на килим, поклала поруч дорожню валізку і промовила заклинання. Килим-самоліт одірвався од землі і плавно злинув угору.

Липочка залишилася сама. Як дивно влаштована людина! Її охоплює мільйон бажань, здається, немає нічого легшого, ніж побажати. Але коли кількість бажань обмежена, то дуже важко вибрати найзаповітніші. Утім, заповітне бажання в Липочки було одне — подивитися, що діється у столиці з нагоди коронації.

Юна чаклунка взяла олівчик, розгорнула Щоденник Бажань і старанно вивела: «Хочу хоч одним оком поглянути на свято».

Закінчивши писати, вона затамувала подих у передчутті дива, але нічого не сталося. Липочка зневажливо посміхнулася. Користі зі Щоденника Бажань було ще менше, ніж вона сподівалася. Дівчинка знічев'я потинялася по кімнатах, з'їла шматок яблучного пирога і погортала «Абетку чаклунства». Їй було так сумно, хоч сядь і плач.

Вона закрила книжку і виглянула у вікно. «Піду-но я в сад і заберуся на найвищу яблуню», — вирішила Липочка. Бабуся цього не схвалювала. Вона говорила, що Липочка вже доросла, щоб лазити по деревах. Цікаво виходить: по деревах лазити вона велика, а поїхати до столиці — маленька.

Липочка відчинила двері і мало не спіткнулася об згорток, що лежав на ґанку. До нього була прикріплена записка. Дівчинка відразу ж упізнала акуратний дрібний бабусин почерк: «Ти давно просила в мене цю річ. Сподіваюся, вона тебе розважить. Принаймні, ти зможеш подивитися коронацію».

Липочку так ошелешила знахідка, що навіть ноги стали раптом як з вати. Отже, Щоденник працює! Дівчинка здогадувалася, що саме знайде у згортку, але боялася сподіватися на такий успіх. Вона трохи повагалася, перш ніж зірвати обгортку, і радісно вигукнула:

— Ура! Блюдечко!

До блюдечка з блакитною облямівочкою додавалося наливне яблучко. Липочка давно мріяла про цю дивовижу. Було цікаво подивитися, що робиться у світі, але бабуся навідріз відмовлялася придбати чарівне блюдечко. Вона говорила, що в ньому немає нічого гарного, лише очі псувати. Коли б не коронація, бабуся нізащо б не розщедрилася. Липочка підбадьорилася. Виходить, у тому, щоб залишитися вдома, є свої плюси.

Дівчинка крутонула яблуко на блюдечку і промовила:

— Котися, котися, яблучко! Покажи мені, що діється в місті.

Яблуко хитнулося і стало виписувати кола, спочатку повільно, але поступово все більше набираючи оберти. Посеред блюдечка невиразно проступила картина святково прикрашених вулиць. Вона ставала все чіткішою і яскравішою. Нарешті пелена розвіялася зовсім, і в цю мить у кімнату влетіла оса і почала кружляти над наливним яблучком, прямо в Липочки під носом. Дівчинка замахала руками, щоб відігнати непрошену гостю, але цим лише розсердила її. Образившись на нешанобливе ставлення, оса з розгону встромила жало Липочці під брову.

Дівчинку пронизав пекучий біль. Кинувши дивовижне блюдечко на столі, вона вискочила надвір і підбігла до діжки. У воді плавали крижинки, якраз те, що треба. Липочка довго хлюпала на обличчя водою. Від холоду шкіра оніміла, і біль поступово ущух, але коли дівчинка побачила своє віддзеркалення, то не впізнала себе. Ліве око запливло і геть сховалося під опухлою повікою.

Скривіла на одне око