read-books.club » Бойовики » Місто Боуган 📚 - Українською

Читати книгу - "Місто Боуган"

254
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Місто Боуган" автора Кевін Баррі. Жанр книги: Бойовики / Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 15 16 17 ... 55
Перейти на сторінку:
що був щасливий відколи вернувся кілька місяців тому не можу сказати що колись іще буду щасливий знову але все одно тут тихо і це мені підходить це заспокоює мої старі кості. Ти знаєш Пустка завжди була для мене особливим місцем. Ти знаєш що я відчуваю до цього місця і ти зрозумієш як мені тяжко було так надовго із ним прощатися. Я повертаюся сюди без наміру завдати тобі прикрощів.

Я хочу з тобою побачитися Маку. Я хочу на тебе подивитися й не говорити дурниць я хочу на тебе подивитися й побачити яка ти стала. Я хочу тебе обійняти. Вибач що пишу тобі таке але не маю вибору мушу. Я черв я знаю що повернутися після такого часу завдає тобі прикрощів що це тяжко й боляче. Ти мені якось дещо сказала цікаво чи ти ще пам’ятаєш. Ти сказала хай би що сталося ми будемо разом. Пам’ятаєш? Мабуть юні дівчатка таке мелють а та дівчинка була закохана але я стільки років у це вірив це стільки років мене підтримувало мене утримувало від краю могили Маку.

Я тебе досі кохаю. Облуплені страшні слова розумію і раз я їх записав то може по правді я таки хочу зробити тобі боляче. Може я вірю що так тобі і треба. Ми робимо свій вибір і мусимо з ним жити. Може здатися що це безумство писати ці слова після стількох років але ж ось тримай сама розбирайся я розбирався з ними так довго.

Коли ми ходили Манівцями і ми були малі у Боугані мені здавалося що серце ось-ось виплигне мені з рота. Я клав руку тобі на поперек ніби з даху стрибав. На лиці велика м’яка посмішка а це ж я був головний крутелик у місті. Ти така маленька була. А ще ти зі мною говорила так тихо майже пошепки і навіть не цілувалася зі мною стільки тижнів.

Вночі ми блукали Манівцями і спускалися до річки. Я досі чую річку літньої ночі коли ми сиділи на кам’яних сходах а ти схиляла голову мені на груди і завмирала. Я вірив що ніщо що ніхто не стане між нами Маку. Я собі кажу що повернутися сюди це розірвати пута якими ти досі мене тримаєш. Усі ці роки всі ці темні часи я відчуваю на собі доторк і це завжди твій доторк. Я бачу тебе сімнадцятирічну, вісімнадцятирічну так досконало чітко до останньої деталі кісточки під шкірою насуплені брови коли ти хвилювалася за мене бо на Манівцях були заворушки. Я певен що ми пішли не тим шляхом і те що я бачив із твого життя з Гартнеттом не переконує мене нібито це не так.

Дні мої тепер минають тихо. Якісь місця ти мабуть пам’ятаєш бо ми туди ходили. Ми лежали у високій траві пам’ятаєш Маку. Це у Боугані все міняється а Велика Пустка лишається незмінна. Живу не в палаці але тут затишно сиджу я старий над болотами перед пузатою грубкою. Якби мені раніше сказали що з мене буде я б посміявся. Хоча скажу знову коли я побачив тебе кілька днів тому на вулиці Дев мені подих перехопило від років яких на тобі не видно від того яка ти мені близька. Рухалася ти точнісінько так як я пам’ятаю. Ти не подумай я за тобою не шпигую але раз побачив і відвернутися не міг.

Я повернувся в Пустку назавжди і я хочу з тобою побачитися Маку. Навіть якщо це мене вб’є я хочу з тобою побачитися. Я прошу тільки про одну зустріч. Місце і час вибирай сама. Стільки часу минуло а мені досі є що тобі сказати і краще сказати це особисто. Дай мені знати через містера Менніона чи можна домовитися про зустріч. Благаю знову почути моє ім’я з твоїх вуст було б раєм.

Сподіваюся я скоро знову від тебе почую, дівчинко.

Ґ.

Хто тут верховодить?

Дом Ґлісон — жирнозадий новинар — ішов, свіжо-поголений, вулицею де Валери, а на обличчі в нього видно було сліди бритви. У ніжно-блакитному костюмі в стилі «зут»[13] і в підбитих цвяшками черевиках, якими він завзято витанцьовував по тротуару. А витанцьовуючи — як на товстуна він вправно тримався на своїх копитах, — він тужливо позирав на Велику Пустку. Він сповільнився, а потім узагалі завмер і опустив погляд на свої маленькі ніжки. Підніс пучки пальців до губів. Прикусив.

— Та Ґантові ж копа скоро, містере Менніоне, — прошепотів він. — Не буде ж він пробувати приставити їй свій шланг-мустанг на цьому етапі?

Старигань, який із настанням нічної прохолоди загорнувся у плащ від «Кромбі»[14] й насунув на голову капелюха у формі поркпай[15], тільки підвів брови. Він сидів собі на парканчику на вулиці Дев, наче просто витрішки ловив.

— Кохання, Доме, річ незвідана, і може тривати довго.

— Тоді не можна, щоб Гартнетт пустив це на самопас, містере Менніоне.

— Діло кажеш, Великий Д. Він повинен влаштувати Ґантові привітання на славу. Місто дивиться. Муніципалітет дивиться. І жона його дивиться, січеш?

У місті острах змішувався зі збудженням. Сильні світу сього зійдуться у двобої, а коли на герць стають велети, маленький світ двигтить. Чекаємо не дочекаємося.

— Він шукав Ґанта за містом, у Пустці, містере Менніоне. Не міг же я йому не посприяти…

— У Пустці, Доме, я б за Ґ. не переймався.

Старигань підбадьорливо посміхнувся, і там, під ліхтарями вулиці Дев, Дом, захмелілий від міських інтриг, знову почав пританцьовувати. Стегнами повихляв. Покрутився. Похапав ротом повітря, як рибка. А тоді підморгнув і прошепотів:

— А кажуть, що коли бабу ту грають, у неї очі косити перестають. Це правда, містере Менніоне?

— Так кажуть, Доме.

Дом забулькав, підвів очі на зорі й закружляв із ними. Йому було п’яно й весело.

— Біда нам із тим коханням! — заволав він.

— Що є, то є, Доме.

Газетяр озирнувся своїми баньками через плече, ніби за ним хтось міг спостерігати, а тоді схилився до Стариганя.

— А ше, ясно, шо в нас, і крім Ґанта, є проблеми.

— Тільки не заводь про К’юзаків, Домініку, будь ласка.

Дом трагічно схопився за груди. Прикинувся, наче ось-ось безживно впаде на бруківку.

— Ангіна моя! — захрипів він.

Старигань зміряв його розважливим поглядом.

— Якщо Затишшя урветься, ми всі можемо зробити па-па трамваю на Бовісту, Доме. І всім забудовам, чуєш?

— Як церковний дзвін, містере Менніоне. Чого Боугану не вистачало, так це кривавої зими,

1 ... 15 16 17 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто Боуган», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Місто Боуган"