Читати книгу - "Кортик"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Коли хлопці ввійшли в клуб, Шура підштовхнув уперед Мишка.
— Говори. Адже ти адміністратор, — а сам відійшов убік з таким виглядом, ніби він тут зовсім ні при чому і сам сміється над цією дитячою витівкою.
— М-да… — процідив Митя Сахаров, вислухавши Мишкове прохання.
— М-да… У мене не театральне училище, а культурна установа. М-да… Культурна установа в лабетах будкому… — І він пішов на сцену, звідки скоро почувся його плачливий голос: — Товаришко Парашина, вникайте в образ, в образ вникайте…
Мишко підійшов до хлопців…
— Нічого не вийшло. Відмовив. У нього не театральне училище, а культурна установа в лабетах будкому.
— От бачите, — сказав Шура, — я так і знав!
— Ти завжди «так і знав»! — розсердився Мишко.
Хлопці стояли замислившись. Лунко стукали шари на більярді. Струнний оркестр розучував «Турецький марш» Моцарта. А з стіни, з плаката, виснажений дідусь протягував кістляву руку: «Допоможи голодаючим Поволжя!». Очі його горіли гарячковим вогнем, і з якого боку не підійдеш до плаката, очі невідступно переслідували тебе, ніби дід повертав голову.
— Є ще вихід, — сказав Мишко.
— Який?
— Піти до товариша Журбіна.
— Ну-у, — махнув рукою Шура, — стане він займатися нашим гуртком, член Московської Ради… Я не піду до нього… Ще на відьму наскочиш.
— А я піду, — сказав Мишко. — Зрештою, це не власний клуб Миті Сахарова… Пішли, Генко!
Широкими сходами вони піднялися на четвертий поверх, де жив Журбін. Мишко подзвонив. Генка в цей час стояв на сходах. Він здорово боявся і, коли почувся за дверима шурхіт, кинувся бігти, скакаючи через три сходинки. Двері відчинила сусідка Журбіна, висока худа жінка з сердитим обличчям і довгими зубами, що випиналися наперед. За злу вдачу хлопці прозвали її відьмою.
— Тобі чого? — спитала вона.
— Мені потрібний товариш Журбін.
— Для чого?
— У справі.
— Яка там ще справа! Вештаються тут… — пробурмотіла вона і захлопнула двері, трохи не прищемивши Мишкові носа.
— Відьма! — закричав Мишко і кинувся вниз по сходах.
Він майже скотився по них і раптом наштовхнувся на когось. Мишко підвів голову. Перед ним стояв товариш Журбін.
— Що таке? Ти чого бешкетуєш? — суворо запитав Журбін.
Мишко стояв, опустивши голову.
— Ну? — допитував його Журбін. — Ти що, глухий?
— Н-ні…
— Чого ж ти не відповідаєш? Дивись, більше не бешкетуй. — Важко ступаючи, Журбін повільно пішов сходами вгору.
Мишко побрів униз. Як недобре вийшло! Він чув над собою важкі кроки Журбіна. Потім кроки стихли, почувся скрегіт ключа в замку, гуркіт дверей, що відчинялися. Мишко зупинився, обернувся назад і, крикнувши: «Товаришу Журбін, одну хвилинку!», побіг нагору.
Журбін стояв біля відчинених дверей. Він запитливо подивився на Мишка:
— Що скажеш?
— Товаришу Журбін, — захекавшись, промовив Мишко, — ми хочемо драмгурток організувати…. — Він перевів подих і продовжував — Ми хочемо, а товариш Митя Сахаров нам не дозволяє.
— Хто це «ми»?
— Ми всі, хлопці з двору.
Журбін продовжував суворо дивитися на Мишка. Потім легка посмішка торкнула його вуса, і в очах з'явився усміх. Він нічого не відповідав. Він стояв і посміхався, дивлячись на голубі Мишкові очі, чорне скуйовджене волосся, гострі подряпані лікті. І чого посміхався, і про що думав цей літній поважний чоловік з орденом Червоного Прапора на грудях, Мишко не знав.
— Ну що ж, зайдімо, поговоримо, — промовив нарешті Журбін, входячи в квартиру. Мишко ввійшов слідом за ним. Сусідка сердито глянула на Мишка, але нічого не сказала.
Розділ 21
АКРОБАТИ
Через півгодини Мишко вийшов від Журбіна і побіг у двір. Велика юрба народу дивилася виставу мандрівних артистів. Нагнувшись і протискуючись крізь юрбу глядачів, Мишко пробрався наперед.
Виступали акробати, хлопчик і дівчинка, одягнені в сині трико з червоними поясами. Вони робили вправи на килимі, і бритий чоловік, теж у синьому трико, кричав їм: «Алле!»
Здорово вони перегинаються! Особливо дівчинка, тоненька, струнка, з синіми очима під загнутими догори віями. Вона граціозно розкланювалася і потім, недбало труснувши довгим льняним волоссям, і, ніби струсивши з обличчя звичну посмішку, розганялася і робила сальто.
Збоку. стояв маленький ослик, запряжений у візочок на двох велосипедних колесах. На візочку було прибито два фанерних щити, і на них яскравими літерами було написано:
2 БУШ 2.
АКРОБАТИЧНИЙ АТРАКЦІОН
2 БУШ 2.
Ослик стояв спокійно, лише великими очима скоса поглядав на людей і смішно ворушив довгими вухами.
Вистава закінчилась. Бритий чоловік оголосив, що вони не жебраки, а артисти. Тільки «обставини часу» примушують їх ходити по дворах. Він просив шановну, публіку віддячити за одержану втіху, хто скільки може.
Дівчинка й хлопчик з алюмінійовими тарілками обходили публіку.
З вікон їм кидали монети, загорнуті в папірці. Хлопці підбирали їх і передавали акробатам. Мишко також підібрав папірець з монетою і чекав, поки до нього підійде дівчинка.
Вона підійшла і зупинилася перед ним, посміхаючись і дивлячись широко відкритими синіми очима. Мишко розгубився і стояв не рухаючись.
— Ну? — Дівчинка легенько торкнула його тарілкою в груди.
Мишко схаменувся і кинув папірець у тарілку. Дівчинка пішла далі і, оглянувшись на Мишка, засміялася. Потім, коли оточені юрбою акробати пішли з двору, дівчинка у воротях знову оглянулась і знову розсміялася.
Хтось ударив Мишка по спині. Він обернувся. Біля нього стояли Шура, Генка і Славик.
— Що тобі сказав Журбін? — спитав Шура.
— Ось читайте! — Мишко розтулив кулак і розгорнув листок.
Що таке? У зім'ятому папірці з косими лінійками й у масних плямах лежав гривеник. Так і є! Він помилково віддав дівчинці записку Журбіна.
— Він тобі всього-на-всього гривеник дав, — насмішкувато протягнув Шура.
Мишко вискочив за ворота і помчав у сусідній двір.
Акробати вже закінчували виставу. Коли дівчинка почала обходити публіку. Мишко підійшов до неї, поклав у тарілку гривеник і засоромлено пробурмотів:
— Дівчинко, я помилково дав тобі не той папірець. Поверни мені його, будь ласка. Це дуже важлива записка.
Дівчинка розсміялася:
— Яка записка? Який ти смішний… А чому в тебе на лобі шрам?
— Це тебе не стосується, — сухо відповів Мишко. — Це мені білогвардійці зробили. Поверни мені записку.
Дівчинка посварилася пальцем:
— Ти, мабуть, забіяка. Не люблю забіяк.
— Мене це не стосується, — похмуро промовив Мишко. — Віддай мені записку.
— От смішний! — Дівчинка знизала плечима. — Не бачила я твоєї записки. Можливо, вона в Буша… Почекай трохи.
Вона закінчила обходити глядачів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кортик», після закриття браузера.