Читати книгу - "“там, де світло торкається води”, Елісса Фенікс"

Місяць вже високо піднявся на нічному небі, а Лея сиділа біля вогню, що тліїв у каміні. Вогонь кидав м’яке світло на стіни, розсіюючи тіні, які плавно змішувались із нічною тишею. У повітрі витав запах диму та землі — запах місця, що давно стало їй рідним.

Її погляд був втраченим, і хоча вона намагалася знайти спокій у цій тиші, думки безперервно зверталися до того, що чекає попереду. Мапа та рукописи знову лежали на столі перед нею, але навіть їхня присутність не могла заспокоїти її. Всі ці таємниці, які вони поступово розкривали, вели до чогось неймовірно важливого. І Лея все більше відчувала, що її життя вже не буде таким, як раніше.

Кайр сидів поруч, заглиблений у роздуми, але він не запитував, чому вона виглядає такою відстороненою. Він завжди розумів, коли їй потрібно було побути наодинці з власними думками. Сьогодні його погляд був глибоким і серйозним, його увага повністю була зосереджена на карті, яку вони нещодавно знайшли. Усі їхні зусилля нарешті призвели до цього — до відкриття нової лінії пошуку.

— Ми наближаємося, — сказав він, нарешті порушивши тишу, не відриваючи погляду від карти. — Я відчуваю, що це місце насправді існує. Ми маємо знайти точку, про яку згадується в цьому фрагменті. Це може бути відповідь на всі питання.

Лея кивнула, хоча всередині їй було важко повірити, що вони наближаються до кінця. Вона зацікавлено дивилася на карту, яка вела їх до древнього храму, що, здається, міг дати їм відповідь на всі таємниці. Але чим більше вона вивчала цей шлях, тим більше відчувала: це буде не лише випробування їхнього розуму, а й випробування їхньої душі.

— Але, Кайре, що ми будемо робити, якщо цей храм існує? І якщо він дійсно приховує те, що ми шукаємо? — її голос звучав тривожно.

Кайр підняв погляд і поглянув на неї. У його очах не було страху. Натомість з’явилася рішучість, що з кожним днем ставала все сильнішою.

— Ти ж знаєш, що ми не можемо відступити. Це наш шлях. Те, що ми шукаємо, — це більше, ніж просто відповідь. Це шанс змінити усе.

Лея знову поглянула на карту, відчуваючи, як усередині її розгоряється буря. Вона розуміла, що Кайр правий, але її серце все ще не могло позбутися страху, що все це може привести до незворотних наслідків. Вони знаходилися на межі вибору, і той вибір був важким.

— Що буде, якщо ми не зможемо впоратися з тим, що там знайдемо? — запитала вона.

— Ми будемо разом, — відповів він просто, але це слово звучало як обіцянка.

Вона на мить замовкла. В його словах не було сумніву. Вони дійсно були разом у всьому. Але що, якщо того, що вони знайдуть, буде більше, ніж вони можуть зрозуміти? Що, якщо навіть їхня єдність не буде достатньою, щоб витримати ті сили, що чекають їх попереду?

Її очі затуманились від невідомого, від неспокою, що росло з кожним кроком. Вони вже не могли повернутися назад. Вони почали цю подорож, і тепер вона тримала їх у своїх руках, мов важкий камінь, який не можна просто відкинути.

Кайр, здається, зрозумів її без слів. Він взяв її руку в свою, і їхні пальці переплелися, як нитки, що не можна розірвати.

— Я знаю, що тобі страшно, Лея, — промовив він тихо, — але це ми. Ми здолаємо все разом.

Він поглянув на неї з такою впевненістю, що вона не могла не відчути: його слова були не просто втіхою, а справжнім зв’язком між ними. Він вірив в них, навіть коли вона сама сумнівалась.

Вони довго сиділи мовчки, тримаючи один одного за руки, поки ніч не почала відступати, а на горизонті з’явилися перші промені світла. Лея відчула, як цей момент змінив її. Незалежно від того, що чекає їх попереду, вона знала одне — вони не залишаться одні.

Наступного ранку, вони вирушили в подорож, що змінить їхнє життя назавжди.

Ніч перейшла в світанок. Лея і Кайр стояли перед відкритими дверима, готові до того, що їх чекає далі. Все, що залишалося, це один останній крок — вирушити в подорож, яка може змінити не тільки їхні життя, а й життя всіх, кого вони знають.

Вони не могли повернутися назад. Не було часу на вагання. Карта була перед ними, і кожен шлях, кожен крок вів їх все ближче до того місця, яке могло все пояснити. Лея зібрала свої речі в похідний рюкзак, намагаючись не думати про те, що чекає попереду. Вона лише відчувала, як її серце прискорює ритм.

— Ти готова? — запитав Кайр, стоячи за її спиною.

Лея повернулася до нього і зустріла його погляд. В очах Кайра не було сумнівів, а лише рішучість. І це давало їй певний спокій.

— Так, — відповіла вона, хоч всередині її серце билося нестримно. — Якщо ми не підемо, то ніколи не дізнаємося, що чекає на нас там. І це буде набагато гірше, ніж будь-який ризик.

Кайр усміхнувся, а потім простягнув їй руку. Лея взяла її без вагань. Вона вже давно зрозуміла, що з ним вона може пройти крізь все.

— Тоді вирушаймо, — сказав він, і разом вони покинули будинок.

Дорога вела їх через ліс, через старі місця, де дерева майже зливалися з небом, а повітря було насичене ароматами диких квітів і свіжої землі. Лея дивилася на цей світ, і хоча він був знайомий, вона відчувала, що все змінюється. Все це вже було іншим, навіть небо, що стояло таким блідим і туманним, здавалося, ніби ховалося за серйозним обличчям прихованих таємниць.

Вони йшли мовчки. Лея занурилася в свої думки, а Кайр мовчки крокував поряд, наче відчував її стан. Кожен крок наближав їх до їхньої мети, але водночас віддаляв від звичного світу, якого вони могли б більше не побачити.

Раптом Кайр зупинився. Лея помітила, як він обережно дивиться в глиб лісу, намагаючись щось розгледіти в тумані.

— Що сталося? — запитала вона, помічаючи його напруження.

— Ти не помічаєш? — запитав Кайр тихо. — Здається, ми не самі.

Лея спробувала вслухатися, але вітрище було таким сильним, що вона не могла розрізнити жодного звуку, окрім шелесту дерев і шурхоту листя під ногами.

— Ні, нічого не чую, — відповіла вона, намагаючись заспокоїти себе.