read-books.club » Езотерика » Житія Святих - Листопад, Данило Туптало 📚 - Українською

Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

165
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Житія Святих - Листопад" автора Данило Туптало. Жанр книги: Езотерика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 158 159 160 ... 169
Перейти на сторінку:
цар безперестанку, в який спосіб уловити Стефана, щоб зміг його, ніби лиходія, ославити. Закликав, отож, одного милого собі юнака, на ймення Григорій, який вірно служив у палаті, і, зустрівшись із ним осібно, рече до нього: "Яку маєш любов до мене, о Григорію?" Відповів юнак: "Безмежну!" Рече ж цар: "Чи можеш заради тієї до мене любові на смерть дерзнути за мене?" Відповів юнак: "Щиро готовий померти за твоє здоров'я". Цар же радісно й любо поцілував його й мовить: "Це новий Ісаак". Тоді рече: "Не велю тобі вмерти за мене ані не хочу, щоб якось зле постраждав заради мене. Тільки одне учини: швидко піди на Авксентієву гору до такого собі Стефана, який недостойний будь-якого спомину, і вмоли його, хай постриже тебе в іночого чина і до своїх ченців хай тебе причислить. Коли ж це учинить, тоді до нас спішно повернися". Юнак старатливо обіцяв те вчинити і, наставлений бувши численними хитрими царськими словами, пішов на названу гору. Прийшов уночі і, ставши близько монастиря преподобного, почав зворушено волати: "Помилуйте мене, помилуйте, християни, які тут живете, помилуйте мене, що зблудив із дороги і не знаю, як пройти в цій пустелі, щоб не впасти в якусь прірву і в зуби звірячі". Стефан же, бувши милосердний та людинолюбний, покликав інока Марина й послав його забрати того, котрий блудить у пустелі, і завести до монастиря. Приведений був Григорій, припав до преподобного, просячи благословення. Преподобний збагнув, що не простий він, почав запитувати, хто він і звідкіля. Той-бо не потаїв, що від царського двору, й оповів, що через те покинув царську службу, бо цар зблудив із правдивого шляху і всі, що слідують за ним, упадають у погибель. "Я ж, — каже, — ледве отямився і прибіг, як бачиш, старатливо до ніг твоєї святині, щоб одягнув мене в ангельського образа, якого вельми бажаю. Молю, отож, тебе, чесний отче, щоб не відкинув мене як недостойного". Блаженний-бо старець відрікався прийняти його, щоб не було якоїсь напасті від царя. Він-бо всяко вістив, що не буде за нього нікому гніву царського і настоював старанним молінням, долягаючи святому, щоб причислив його до лику та образу своїх учнів, та й сказав: "Богу даси одвіт за душу мою, коли мене сьогодні не пострижеш". Преподобний же отець від тих слів зворушився, не збагнув улесності ворожої і сказав: "Оскільки бачу тебе, дитино, що прийшов з усією щирістю, не бажаю супроти заповіді Господньої чинити і тебе, що прийшов до нас, не прожену геть". І тоді навчив його словами корисними, зняв із нього мирську одежу й одяг його в новоначалля. та й повелів йому приготуватися до прийняття цілковитого іночого образу, в який одяг його третього дня. Відтак улесник той після прийняття іночого чину втік у місто до царя. Цар же, побачивши його в іночій одежі, радий був не тому, що чин іночий любив, а тому, що знайшов вину на Стефана, аби зло вдіяти йому за постриг слуги його.

Назавтра ж вийшов на глядалище народне, привів новостриженого інока і почав віщати людям, жаліючись на чин іночий, а найбільше на Стефана, котрий ученням своїм розбещує людей і зваблює. "Так і цього, — каже, — улюбленого мого слугу звабив". Народ же заволав: "Нехай убитий буде мерзький той звабник!" Тоді повелів цар із Григорія весь чин іночий стягти й на землю кинути. Коли це сталося, почали люди топтати те ангельське одіяння, лаючи іноцтво і ганьблячи його. По тому повелів принести води й омити Григорія, як від болота, від іночого чину, відтак одяг його у воїнський чин і шолома наклав на його голову, пошанувавши саном іпокома. Тоді послав багато воїнів на гору розорити Стефанового монастиря. Напали ж бо воїни, як вовки на стадо, розігнали всіх іноків і, запаливши монастиря із церквою, самого преподобного Стефана, по-розбійницькому із келії його витягши, повели із безчестям, докуками та ранами до Халкедонського пристанища: одні-бо немилостиво його тягли, другі палицями по хребту та голові били, треті очі йому запльовували і невимовні чинили капості. Привели до берега, посадили його в лодію і до монастиря Пилипового, який був у Хризополі, не вельми далеко від Візантії, відвезли обкладеного залізними веригами, під сторожею тримали. І пробув святий сімнадцять днів без їжі, бо хоча й посилали йому були від царя численні яства, одначе він нічого з того не приймав, назад їх відсилаючи.

У той час від царя та патріярха послано було до монастиря того начальних єретиків: Теодосія, єпископа Ефеського, Константина — Никомидійського, Наколія, Сисинія та Василія із згаданим Калістом та іншими хитромовниками, щоб провести словесного диспута щодо віри зі Стефаном і щоб перемогти його. Пішли-бо вони туди, поставили перед собою блаженного Стефана, окутого заліззям, який од ваготи заліза на собі ходити і стояти не міг, а поміж двох мужів провисав. Спершу-бо Теодосій, єпископ Ефеський, почав до нього говорити таке: "Яким промислом, о чоловіче, за єретиків нас береш, себе ж вище царів, патріярхів, єпископів і вище всіх інших християн ставиш? Чи ж ми всі заблудили й гинемо?" Святий же Стефан покірливим голосом каже: "Послухайте, що Божественне Писання говорить про Іллю — пророка, як відповідав Ахаву, цареві ізраїльському: "Не я тривожу Ізраїля, а тільки ти та дім твого батька", не я сум'ячу Церкву, але ті, що, переглянувши давніх святих отців передання, якісь нові догми до Церкви вносять. Адже сказав Василій Великий: "Усе, що здавна від святих отців передано, є достойне пошанування", — а новодокладене є вельми недоречне і немічне, як і ті догми про відкинення святих ікон, їх-бо не сини Католицької Церкви, але перелюбники склали, через що не безчасно прийшло мені на розум провістити пророче речення: "Земні царі зібралися разом із псевдопастирями та найманцями на Христа і на чесну ікону Його".

Коли це святий Стефан сказав, Никомидійський єпископ Констянтин, швидко вставши зі свого престола, кинувся на праведного, який сидів на землі, і вдарив ногою його в лице. Відтак один зі зброєносців, ярісний, також ногою в черево його вдарив, і впав блаженний назад, він-бо бив його ногою у груди. Це Каліст-патрикій побачив й обурився супроти такого безсоромного і дерзотного діла, і повелів усім замовкнути. Відтак рече до Стефана: "Дві речі маєш перед собою: або собор підписати, або вмерти, як такому, що відкидає закона отців, навчених Богом. Вибери собі швидко одне із двох". Богоодуховлений же Стефан зголосив: "Послухай слів моїх, пане патрикію,

1 ... 158 159 160 ... 169
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житія Святих - Листопад, Данило Туптало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"