Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

спеціальною і підлягає переважному застосуванню (не дивлячись на те, що названий Закон прийнято раніше, ніж Цивільний кодекс). По-друге, абзац другий ч. 2 ст. 98 ЦК містить застереження «якщо інше не встановлено законом». Це застереження відсилає до будь-якої правової норми, незалежно від того, встановлена вона законом, що прийнятий пізніше чи раніше, у даному випадку — до частини другої ст. 59 Закону «Про господарські товариства».

2. Частина друга ст. 99 КАС у первісній редакції встановлювала загальний річний строк для звернення особи до адміністративного суду за захистом прав, свобод і інтересів. Ч. 3 ст. 99 КАС встановлювала (і встановлює) правило про можливість встановлення законом інших строків звернення до адміністративного суду. Як вище зазначалось, такі правила за юридичним значенням прирівнюються до застереження «якщо інше не встановлено законом». Інші строки встановлені ст. 233 КЗпП. Вони відповідно до ч. 3 ст. 99 КАС підлягали застосуванню до спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Цьому не могла бути перешкодою та обставина, що Кодекс законів про працю було прийнято раніше. Судова практика стала застосовувати строки, встановлені ст. 233 КЗпП до зазначених спорів. Правда, це було неправильним, оскільки відповідно до п. 13 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» КАС закони та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом підлягають застосуванню у частині, що не суперечить цьому Кодексу. Але адміністративні суди без будь-якої законодавчої підстави стали застосовувати до зазначеної вище категорії спорів ст. 233 КЗпП. Хоч ця практика і була в кінцевому рахунку помилковою, вона виходила із правильного розуміння ч. 3 ст. 99 КАС, яка допускала застосування інших строків звернення до адміністративних судів. Ця практика виходила з того, що відповідно до ч. 3 ст. 99 КАС інші строки можуть встановлюватись, зокрема законодавчими актами, прийнятими раніше.

§ 88. Тлумачення застережень «якщо інше не встановлено законом чи установчими документами юридичної особи»

Якщо законодавчий акт допускає можливість встановлення іншого правила законом або індивідуальним правовим актом, то цим не передбачається можливість відступити від зазначеного закону в індивідуальному акті. Питання про можливість відступити від зазначеного закону вирішується за правилами, що визначають співвідношення такого закону, і відповідних індивідуальних актів: якщо цей акт є цивільно-правовим договором, то питання про можливість відступлення від закону вирішується відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК; якщо цей акт є статутом господарського товариства, то статут включається в систему субординації нормативно-правових актів, тому його положення не можуть застосовуватись усупереч актам вищої юридичної сили, хоч би ці положення і не були визнані судом недійсними.

1. Відповідно до ч. 4 ст. 591 ЦК «якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом». Це законодавче положення дає сторонам цивільно-правового договору право відступити від встановленого ним законодавчого положення, але не вирішує питання про можливість відступлення в договорі від закону, про який йдеться у ч. 4 ст. 591 ЦК.

2. Згідно з ч. 4 ст. 151 ЦК «до товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення цього Кодексу про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом». Це законодавче положення дозволяє статутом товариства з додатковою відповідальністю встановлювати інші правила, ніж ті, що передбачені Цивільним кодексом стосовно товариств з обмеженою відповідальністю, але не надає права відступати від тих законодавчих положень, які будуть встановлені стосовно товариств з додатковою відповідальністю відповідно до ч. 4 ст. 151 ЦК.

§ 89. Колізії між визначенням понять і правовими нормами

У разі наявності колізії між визначенням поняття, у тому числі логічно несуворим, і конкретною правовою нормою перевагу слід надавати останній.

1. Це правило тлумачення нормативно-правових актів виходить із того, що визначення понять є формулюваннями високого рівня узагальнення, опрацювання яких є дуже складною інтелектуальною задачею. «Omnis definition periculosa est» (усі дефініції є сумнівними) — так говорили в архаїчному Римі. Тому один із провідних радянських науковців-фахівців у галузі цивільного права М. М. Агарков звертав увагу на те, що у цивільних кодексах деяких країн, наприклад, Німеччини є визначення понять зобов’язання, а в інших країнах такі визначення до цивільних кодексів не включені. Та й сам М. М. Агарков ставив перед собою завдання не дати досконале визначення цього поняття, а лише дещо просунутись у цьому напрямку[290].

У ч. 1 ст. 182 ГК («за попереднім договором суб’єкт господарювання зобов’язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором») наводиться логічно нестроге визначення поняття попереднього договору. Відповідно до цього визначення суб’єкт господарювання впродовж певного строку зобов’язується «укласти основний договір». Оскільки договір є укладеним з моменту, що визначається відповідно до ч. 1 ст. 638 або ч. 2 ст. 640 ЦК, у зазначений строк має настати цей момент. Але згідно з ч. 4 ст. 182 ГК («зобов’язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні») у цей строк необхідно тільки, щоб одна із сторін надіслала іншій стороні проект договору. Це конкретне нормативне положення підлягає переважному застосуванню перед визначенням поняття попереднього договору у ч. 1 ст. 182 ГК.

2. Частина перша ст. 1 ЦК («цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників») може бути інтерпретована у такий спосіб, що вона дає визначення предмета регулювання цивільного законодавства. Таким є не всі цивільні відносини, до яких відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК належать особисті немайнові і