Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

майнові відносини, а тільки ті, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників. Проте із конкретних положень Цивільного кодексі ми дізнаємося, що цей Кодекс регулює усі цивільні відносини, якими, однак, є не будь-які особисті немайнові і майнові відносини, а тільки ті, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників. Тому, коли в ч. 3, 5 ст. 4, ч. 3 ст. 5, ст. 8 ЦК вживається термін «цивільні відносини», то його слід інтерпретувати не так, як це випливає із ч. 1 ст. 1 ЦК, а так, як це випливає із всього змісту Цивільного кодексу, тобто цивільними є не всі особисті немайнові і майнові відносини.

Крім того, формулювання ч. 1 ст. 1 ЦК «особисті немайнові та майнові відносини» підштовхує до пошуку такого явища як «особисті майнові відносини». Фахівці у галузі господарського права якраз і пропонують обмежити предмет цивільного права особистими немайновими і «особистими майновими» відносинами, вилучити із предмета цієї галузі відносини між юридичними особами, як того вимагає ч. 1 ст. 1 ЦК. Г. Л. Знаменський навіть замовив мовознавчу експертизу, результатом якої був висновок про те, що слово «особисті» у ч. 1 ст. 1 ЦК стосується не тільки слова «немайнові», а й слова «майнові» (відносини). Але ж зміст Цивільного кодексу свідчить про те, що цим Кодексом існування особистих майнових відносин не визнається, швидше за все, з точки зору законодавця, таких відносин не існує взагалі. Вийшло, як писав І. Ільф: вирішили не зробити жодної помилки. Сім разів тримали коректуру. І все ж на титульному аркуші замість слова «енциклопедія» надрукували «енциклопудія».

§ 90. Нормативні положення, які за своїм змістом виходять за межі назви акта законодавства, заголовку його структурного підрозділу чи статті

Нормативні положення, які за своїм змістом виходять за межі назви нормативно-правового акту, чи за межі заголовку структурного підрозділу такого акта чи статті, до яких вони включені, мають таку ж юридичну силу і здатність конкурувати з положеннями, які не виходять за межі назви нормативно-правового акта, заголовку його структурного підрозділу чи статті, як і інші нормативні положення.

1. Відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК «члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов’язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов’язків». Якщо члени виконавчого органу є учасниками (засновниками) товариства і виконують свої обов’язки в межах корпоративних (цивільних) відносин, то ця їх діяльність регулюється нормою цивільного права, що встановлена ч. 3 ст. 99 ЦК. Але ж член виконавчого органу може виконувати свої обов’язки і за трудовим договором. Формулювання ч. 3 ст. 99 ЦК вміщує у собі не тільки текстуально закріплену в ньому норму цивільного права, а й логічно закріплену в ньому норму трудового права, що виявляється за допомогою висновку від попереднього правового явища (усунення члена виконавчого органу) до наступного (звільнення його з роботи). Встановлення цієї норми Цивільним кодексом ніяк не впливає ні на її юридичну силу, ні на її здатність конкурувати при правозастосуванні з іншими правовими нормами.

Принагідно замітимо, що в цьому випадку ми маємо такий феномен як текстуальне закріплення в одному й тому ж законодавчому положенні двох правових норм, що мають різну галузеву належність.

Усупереч викладеному Конституційний Суд України в одному із своїх рішень стверджує, що усунення членів виконавчого органу на підставі ч. 3 ст. 99 ЦК «не може розглядатись в площині трудового права, зокрема в аспекті статті 46 Кодексу законів про працю»[291]. Це твердження суперечить змісту відповідних відносин: якщо з членом (у тому числі керівником) виконавчого органу юридичної особи укладено трудовий договір, то його «усунення від виконання своїх обов'язків» (ч. 3 ст. 99 ЦК) унеможливлює виконання ним трудових обов'язків. За таких умов «усунення», оскільки не зазначається на його тимчасовий характер, є розірванням трудового договору. Підставою для цього, на яку слід зазначати в наказі про звільнення та трудовій книжці, є ч. 3 ст. 99 ЦК. Заперечення трудо-правового характеру усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов'язків позбавляє можливості вирішити питання про долю трудового договору, укладеного з членом (у тому числі з керівником) виконавчого органу товариства, у разі усунення його від виконання своїх (трудових і ніяких не інших) обов’язків.

2. Норма трудового права формулюється також у ч. 2 ст. 805 ЦК («екіпаж транспортного засобу зобов’язаний відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб»). Вона підлягає застосуванню, не дивлячись на те, що вона адресується такому екзотичному суб’єкту, як «екіпаж транспортного засобу». У контексті цього законодавчого положення термін «екіпаж» не означає нічого іншого як «працівники, що входять до складу екіпажу транспортного засобу».

§ 91. Колізії між назвою нормативно-правового акта та його змістом

Назва нормативно-правового акта, заголовок структурного підрозділу чи статті нормативно-правового акта мають допоміжний характер, але не позбавляються повністю регулятивного значення. За наявності колізії між ними, з одного боку, і конкретними положеннями, включеними до змісту відповідних нормативно-правових актів, їх структурних підрозділів чи статей, перевагу слід надавати таким положенням.

1. До змісту ст. 232 ГК, що має заголовок «Порядок застосування штрафних санкцій», включена частина четверта наступного змісту: «Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк». Якщо при правотлумаченні і правозастосуванні переваги надати заголовку цієї статті, то слід зробити висновок про те, що відсотки, про які йдеться у ч. 4 ст. 232 ЦК, є різновидом штрафних санкцій. Але ж у тексті ч. 4 ст. 232 ГК йдеться не про штрафні санкції,