Читати книгу - "Під куполом"

— Пізно, — відповіла Лінда. — Вони нас уже побачили з Джулією. Якщо вона напише статтю і вони розказуватимуть, що бачили нас разом, вину все одно припишуть нам.

Пайпер не мала зеленого поняття, про що каже Лінда, але загальну суть вона вловила. Вона підняла праву руку і повела нею навкруги. — Ви в моїй церкві, пані Еверет, все, що тут сказано, тут і залишається.

— Ви обіцяєте? — запитала Лінда.

— Так. То чому б нам не побалакати про це? Я лише щойно молилася про знак, а тут і всі ви з'явилися.

— Я не вірю в такі штуки, — кинула Джекі.

— Та й я, якщо чесно, — сказала Пайпер і засміялася.

— Мені це не подобається, — сказала Джекі, звертаючись цього разу до Джулії.

— Мало що вона каже, тут забагато народу. Втратити роботу, як Марті, то одне. Це я пережити можу, все одно зарплата, як у зайця під хвостом. А от якщо на мене визвіриться Джим Ренні… — вона похитала головою. — Це вельми неприємна перспектива.

— Нас не забагато. Нас якраз стільки, скільки треба. Містере Берпі, ви вмієте тримати таємницю?

Роммі Берпі, котрий свого часу був прокрутив чимало сумнівних оборудок, кивнув, приклавши пальця собі до вуст.

— Німий, як риба, — пообіцяв він. Риба в нього вийшла, як рипа.

— Ходімо до пасторату, — запропонувала Пайпер. Помітивши, що Джекі все ще вагається, Пайпер простягнула до неї свою ліву руку… дуже обережно. — Ходімо, поміркуємо разом. Може, заразом зробимо по ковточку віскі?

За цим Джекі врешті піддалася.

3

31 ВОГОНЬ ОЧИЩЕННЯ ВОГОНЬ ОЧИЩЕННЯ

ЗВІРА БУДЕ ВВЕРГНУТО В ОЗЕРО ВОГНЕННЕ

(АП. 19:20)

«ДЕ БУДЕ МУЧИТИСЯ ДЕНЬ & НІЧ ПОВІКИ ВІЧНІ»

(АП. 20:10)

СПАЛІМО ЗЛО

ОЧИСТИМО ПРАВЕДНІСТЬ

ВОГОНЬ ОЧИЩЕННЯ ВОГОНЬ ОЧИЩЕННЯ 31

31 ІСУС ВОГНЕННИЙ ПРИХОДИТЬ 31

Троє чоловіків, що тіснилися в кабіні деренчливої вантажівки «Громадські Роботи», доволі вражено дивилися на цей загадковий напис. Його було намальовано чорною фарбою по червоному тлу на будівлі, котра стояла позаду студії РНГХ, літерами такими великими, що вони вкривали майже всю поверхню.

Посередині сидів Роджер Кіл'ян, фермер-птахівник і батько конічноголових нащадків. Він обернуся до Стюарта Бові, котрий сидів за кермом.

— Стюї, що воно має означати?

Але відповів йому Ферн Бові:

— Це означає, що чортів Філ Буші оскаженів більш, ніж зазвичай, ось що це означає.

Відкривши бардачок, він відсунув убік пару засмальцьованих рукавичок і видобув звідти револьвер 38 калібру. Перевірив, чи той заряджений, клацнув циліндром, повертаючи його на місце рвучким порухом зап'ястка, і засунув револьвер собі за пояс.

— Ти знаєш, Ферні, — зауважив Стюарт, — це збіса вельми гарний спосіб відстрелити собі дітородні яйця.

— Не переживай за мене, переживай за нього, — відповів Ферн, хитнувши головою назад, на студію. Звідти до них долітало неголосне звучання музики госпел. — Він безперервно преться на власному ж продукті вже майже рік і тепер став таким же надійним, як нітрогліцерин.

— Філу тепер подобається, якщо його називають Майстром, — сказав Роджер Кіл'ян.

Спочатку вони були під'їхали до фасаду студії і Стюарт посигналив у гучний клаксон — і то не раз, а кілька. Філ Буші не вийшов. Він міг бути й там, ховатися; міг блукати десь у лісі поза радіостанцією; можливо навіть, подумав Стюарт, він зараз сидить тут, у лабораторії. У параноїдальному настрої. Небезпечний. Але, попри все, револьвер тут зайвий. Він нахилився, висмикнув його у Ферна з-за пояса й засунув під водійське сидіння.

— Та ну! — вигукнув Ферн.

— Ніяк не можна там стріляти, — нагадав Стюарт. — Так ти нас усіх запроториш аж на Місяць. — А потім до Роджера: — Коли ти останній раз бачив цього сухореброго мазефакера?

Роджер пожував губами.

— Було тижнів чотири тому, як ото остання партія йшла з міста. Коли отой великий «Чінук»[306] прилітав. — Він промовив назву вертольота як «Шін-уук». Роммі Берпі його б зрозумів.

Стюарт зважив. Виглядало не вельми добре. Якщо Буші в лісі, то ще нічого. Якщо забився в якийсь куток у студії, сприйнявши їх у своїй параної за федералів, теж не велика проблема… якщо, звісно, не вирішить знічев'я вискочити, стріляючи на всі боки.

А от якщо він зараз ховається у приміщенні складу… тут можуть бути проблеми.

Стюарт звернувся до брата:

— Там, у кузові, в нас лежать добрячі дрючки. Вибери собі один. Якщо Філ раптом намалюється і почне казитися, торохнеш його.

— А якщо він буде з пістолетом? — цілком резонно запитав Роджер.

— Не буде, — заперечив Стюарт. І хоча ніякої певності щодо цього в нього не було, він мав наказ: терміново доставити два балони пропану в лікарню. «Решту газу ми також мусимо перевезти звідти якомога швидше, — сказав йому Великий Джим. — Ми по всій формі виходимо з метамфетамінового бізнесу».

Це вже було полегшення; коли місто позбавиться цього Купола, Стюарт мав намір вийти також і з похоронного бізнесу. Переїхати кудись, де тепло, на Ямайку або на Барбадос. Він бажав би ніколи більше не побачити жодного нового мертвого тіла. Але аж ніяк не бажав бути тим, хто повідомить Майстру Буші про те, що виробництво припиняється, про це він сказав і Великому Джиму.

«Дозволь мені самому попіклуватися про нашого Майстра», — відповів йому Великий Джим.

Стюарт об'їхав великою помаранчевою вантажівкою будівлю і задом здав до її тильних дверей. Двигун залишив на холостому ходу, щоби потім зразу ввімкнути лебідку й підйомник.

— Лишень подивіться, — зачудувався Роджер Кіл'ян. Він витріщився на захід, де тривожною червоною плямою збиралося сідати сонце. Щоби невдовзі зовсім забруднитися, потонувши у великій чорній смузі, яка залишилася після лісової пожежі. — Правда ж, гаспидське якесь видовисько?

— Не лови ґави! — обірвав його Стюарт. — Я хочу швиденько закінчити і гайда звідси. Ферні, піди візьми дрючок. Та добрячий собі вибери.

Ферні переліз через підйомник і вибрав один з кілків, довжиною приблизно як бейсбольний кий. Вхопився за нього обома руками і різко змахнув для проби.

— Годиться, — сказав він.

— Баскін-Роббінс[307], — мрійливо промовив Роджер. Прикриваючи долонею очі, він усе ще мружився на захід. Мруження йому не вельми пасувало, воно робило його схожим на косоокого троля.

Поки відмикав задні двері — доволі складний процес, у якому були задіяні сенсорна панель і два замки, — Стюарт ще мовчав, а тоді запитав:

— З чого це ти так прешся?

— Присмаки тридцяти одного виду, — промовив Роджер. Він посміхався, показуючи гарнітуру своїх гнилуватих зубів, котрих ніколи не бачив ні Джо Боксер, ні жоден інший дантист.

Стюарт поняття не мав, про що говорить Роджер, натомість зрозумів його брат.

— Щось не дуже мені скидається цей напис