Читати книгу - "Проклята наречена і таємниці Пагорбів, Олена Гриб"

Меліса прокинулася після полудня, тому що хтось наполегливо смикав її за рукав. Можливо, уві сні, та все одно це було дивно. Вона точно пам’ятала, що перебуває у резиденції короля. Фабіан і його оточення добре вивчили елементарний урок: не можна лякати будь-кого з пристойною часткою крові лінг, якщо не хочеш стати постійним пацієнтом зубного лікаря. Щоправда, це не заважало королю забавлятися дуже образливими способами.

– Зникни, Фебе, – пробурмотіла Лисиця, відчуваючи, як через незручне положення тіла ниє спина, – мені не п’ять років… Якщо я встану, то зламаю не парасольку, а твою шию.

– Феб?..

Зітхнувши, вона перевернулася і сфокусувала погляд на навколишньому світі. Вікно відчинене, гілка ялини зазирає всередину, вітер хитає фіранки… Сонце господарює на повну силу – яскраві відблиски грають на килимі, на подушці, на стіні… А ще на стіні красується мокра пляма, ніби щось відмивали. І буфета немає – лише кілька трісок казна-як загубилися в кутку.

Над трісками стояв князь. Невдоволений. Можна навіть сказати, злий. І дуже ображений.

– Феб, отже… А як же «штучне прокляття»?

– У тебе на лобі відбиток квітки, Джі Ліне. Дуже мило.

– Це від буфету. – Він відкинув уламок і скривився. – Нічого не хочеш розповісти?

Меліса потяглася, ледь не з’їхала на підлогу. Від запиленого одягу піднялася пилюка, і захотілось якнайшвидше почиститися і переодягнутися.

– Про Фабіана? Він як скалка в дупі… Забудь. Фабіан – не проблема.

– А хто?!

– Гучніше не можна? – Голова просто розколювалася. – Фабіан – це вічний хлопчина, чия улюблена розвага – штовхнути осине гніздо і насолодитися наслідками. Іноді роль осиного гнізда виконую я. Ще щось?

– Що між вами? – запитав Джі Лін навмисне байдуже.

Меліса сповзла з ліжка і ледве втрималася, щоб не вирушити у ванну кімнату рачки.

– Дуже багато років суперництва, причому цей нахабний паразит постійно махлював і пишався своєю нечесною грою, – відповіла, підштовхуючи князя до виходу. – Ми росли разом як дві отруйні гадюки, зводили з розуму столицю, а потім раптом виявилося, що Фабіан – король, а я – шалена напівкровка. Ми любимо одне одного так само сильно, як і ненавидимо, тому що бачимо у супернику своє відображення. Якби в тебе був нестерпний старший брат, ти б мене зрозумів, Джі Ліне. Це такі дикі стосунки, коли постійно хочеться віддухопелити людину, але вона потрапляє в халепу і все перевертається з ніг на голову. Йди звідси, га? Мені треба до кінця прокинутися… Часом бути лінг не дуже приємно, знаєш? Наближення межі не відчувається. Якщо я вимотуюсь, то повністю.

Князь сповільнився на порозі.

– А прокляття? Твоє? Брехня?

Меліса ображено нахмурила брови.

– А от і ні! Це легенда! Та й турбота про здоров’я нації. Ти хоч уявляєш, скільки кісток залишилися цілими лише тому, що їхні власники побоялися до мене підійти? Фабіан вберіг молоде покоління вельмож. А взагалі той випадок – не вигадка. Я колись підтримувала опозиціонерів, і одного разу король розлютився. Сказав, що я або з ним, або ні з ким. Пам’ятаєш політичні арешти дев’ятсот сорок сьомого року та революційні марші? Це воно. Початок. Іди вже! Ти щасливчик, з умивальником давно поспілкувався, а в мене пилюка на зубах скрипить.

Двері почали зачинятися, але Джі Лін притримав стулку і рвучко обійняв Лисицю.

– А в мене квітка на лобі, – прошепотів, міцно притискаючи її до себе, – але я справді щасливчик. Фортеця лінг не повториться, обіцяю. Я не допущу, щоб із тобою щось трапилося. Ти можеш покластися на мене. Я завжди буду на твоєму боці.

Такі прості, далекі від красномовства слова… Але Меліса насолоджувалася ними більше, ніж будь-якою проникливою промовою. Вони були чесні повністю та беззастережно. Лисиці обіцяли багато чого. Гроші, вплив, статус, навіть захист… Опору – ніколи, адже напівкровка Стау не потребувала чиїхось плечей. Вона завжди сама собою, це не підлягало сумнівам. Її часто намагалися перетягнути на свій бік – і жодного разу не обіцяли підтримку.

– Я вірю, Джі Ліне. Ти тут, хоча будь-хто інший на твоєму місці лежав би пластом щонайменше тиждень. Ти сильний, князю. Ти сильніший за всіх, із ким мене зіштовхувала доля. А тепер побудь ще й кмітливим і скажи, що в тебе з пальцями і чому тебе хочуть убити?

– Мене не хочуть убити, – заперечив Джі Лін.

– Тобто он той чоловік із закривавленим клинком лінг іде сюди просто так?

Князь розтиснув руки і різко обернувся. Він не здивувався і не перепитував – сприйняв слова Меліси як факт, адже розумів: вона такими речами не жартує. Це лестило, незважаючи на небезпеку.

Супротивник рухався тихо й неквапливо. Він був високий і досить худий, дуже засмаглий, з густою щетиною на запалих щоках. Великий горбатий ніс надавав йому подібності до хижого птаха, гостре підборіддя додавало трохи жіночності, світлі брови та вії контрастували з напрочуд темними очима.

– Він такий же запилений, як і я. – Лисиця потягла Джі Ліна назад до кімнати. – І костюмчик із тієї ж партії… По-моєму, він лінг. Наш лінг?

– Поклик крові мовчить? – Князь досить спокійно посунув до дверей ліжко і оглянув інтер’єр. На жаль, на інші меблі розраховувати не мало сенсу.