Читати книгу - "Повернення короля"

Уперше орків виплодила Темна Сила Півночі ще у Прадавні Часи. Переказують, що власної мови вони не мали, проте вибирали певні слова та фрази з інших мов і перекручували їх на свій розсуд; вони, однак, спромоглися створити лише вульгарні жаргони, яких ледве вистачало для того, щоби задовольнити їхні потреби, якщо не йшлося про прокльони та лайку. Ці істоти, сповнені злоби та ненависті навіть до собі подібних, швидко утворили стільки варварських діалектів, скільки було груп чи племінних поселень, відтак орківська мова мало допомагала при спілкуванні між різними племенами.

Отак і сталося, що у Третю Епоху роди орків спільну мову знаходили між собою з допомогою вестрону; а чимало їхніх давніших племен, як, приміром, ті, котрі й далі мешкали на Півночі та в Імлистих Горах, узагалі віддавна послуговувалися вестроном як рідною мовою, хоча спотворили його так, що він ледве чи й відрізнявся за огидністю від орківської. Зокрема, в цьому жаргоні слово тарк – «людина з Ґондору» – було скороченою формою від таркіл – квенійського слова, яке у вестроні позначало нащадка нуменорців; дивись тут: ч. З, с. 216.

Вважають, що чорномову винайшов Саурон за часів Темноліття і що він прагнув зробити її спільною для всіх тих, хто йому служив, але не досяг цього. Проте саме з чорномови походить чимало слів, які у Третю Епоху були дуже поширені серед орків (наприклад, ґгаш – «вогонь»), але після першої поразки Саурона стародавню форму цієї мови забули всі, крім назґулів. Коли ж Саурон постав знову, чорномова вдруге стала мовою Барад-дура та мордорських капітанів. Напис на Персні було виконано саме стародавньою чорномовою, тоді як прокляття мордорських орків у ч. 2, с. 49 подано більш сучасним її варіантом, яким розмовляли солдати Темної Вежі, над котрими капітаном був Ґрішнах. Шарку тією мовою означало старець.

* * *

Тролі. Слово троль уживали як переклад синдарського тороґ. Попервах, у далекій сутіні Прадавніх Часів, то були тупі та незграбні істоти, чия мова мало відрізнялася від мови звірів. Але Саурон замислив використати їх і тому навчив тієї дрібки знань, яку вони могли осягнути, а їхньому благому розуму додав підлості. Відтак тролі, наскільки могли, опанували орківську мову; а в Західних землях кам’яні тролі розмовляли спрощеною спільною мовою.

Та наприкінці Третьої Епохи трольське поріддя, якого досі там не стрічали, з’явилось у південному Морок-лісі та на гірських кордонах із Мордором. Чорномовою їх називали олоґ-гаями. Те, що саме Саурон розплодив їх, ні в кого не викликало сумнівів, але ніхто не знав, як їх вивели. Дехто вважав, що то були не тролі, а велетенські орки, втім, олоґ-гаї за будовою тіла та складом розуму геть відрізнялися навіть од найбільших представників орківського роду, котрих вони значно перевершували зростом і силою. То були-таки тролі, та їх переповнювала лиха воля їхнього господаря – підле плем’я, міцне, злостиве, люте і хитре, твердіше за камінь. На відміну від раси періоду Сутінків, ці тролі могли перебувати під сонцем доти, доки Саурон мав на них вплив. Розмовляли вони мало, а єдиною мовою, яку знали, була чорномова Барад-дура.

* * *

Ґноми. Ґноми – це окремий народ. Про їхнє незвичайне походження та про те, чому вони водночас схожі й не схожі на ельфів і людей, розповідає «Сильмариліон»; але цієї розповіді не знали нижчі ельфи зі Середзем’я, тоді як оповіді людей, котрі жили в пізніші часи, змішано зі спогадами інших рас.

Ґноми – міцна, здебільшого непоступлива раса, потайна, працелюбна; вони добре пам’ятають образи (а також і зроблене їм добро), а камінь, коштовності й інші речі, які набувають гарної форми у вправних руках майстра, люблять більше, ніж живих істот. Але від природи вони не злі, й мало хто з ґномів служив Ворогові з власної волі, хоч би що говорили про те людські оповіді. Адже люди віддавна були пожадливими до ґномівського багатства та до витворів їхніх рук, тому обидві раси розділяла безперервна ворожнеча.

Однак у Третю Епоху в багатьох місцях усе ще можна було натрапити на щиру дружбу між людьми та ґномами; а природа ґномів посприяла тому, що, подорожуючи, працюючи і торгуючи в різних землях – як повелося між ними після зруйнування їхніх давніх осель, – вони навчалися мови тих людей, серед котрих жили. Проте потайки (і завісу цієї таємничості вони, на відміну від ельфів, вельми неохоче привідкривали навіть перед друзями) користувалися власною дивною мовою, яка мало змінилася з роками. Адже то була не просто мова, яку чуєш від народження, а мова традиційних знань, що її ґноми плекали й охороняли як скарб із минулого. Мало кому з інших народів таланило її вивчити. У цій книзі її представлено лише тими топонімами, які Ґімлі розкриває своїм соратникам, та ще бойовим кличем, що його він вигукує під час облоги Горнбурґа. Це принаймні не було таємницею. І чули його на полях битви, відколи світ був молодий: Барук Кгазậд! Кгазậд ай-мệну! – «Сокири ґномів! Ґноми йдуть на вас!»

Проте ім’я самого Ґімлі й імена цілого його роду мають північне (людське) походження. Суто ґномівських, потаємних і «внутрішніх» імен – своїх справжніх імен – вони не відкрили жодному чужинцеві з іншого народу і навіть не писали їх на могилах.

ІІ

ПРО ПЕРЕКЛАД

Викладаючи зміст «Червоної книги» у вигляді історії, яка надавалася би для читання сучасному книголюбові, перекладач, наскільки це було можливо, відтворив її лінгвістичний матеріал мовою наших часів. Лише мови, відмінні від спільної, збереглися в оригінальному варіанті; проте ними передано головно власні назви осіб і місць. Спільну мову як мову гобітів і їхніх оповідей було відтворено сучасною українською. Під час роботи над перекладом різницю між різними говірками, відчутними у вестроні, було практично нівельовано. Попри кілька спроб відтворити ці відмінності шляхом використання різних за стилями висловів української мови, треба розуміти, що різниця у вимові та сталих виразах Ширу і вестрону в устах ельфів та шляхетних людей Ґондору була значно більшою, ніж те можна було продемонструвати в цій книзі. Гобіти взагалі розмовляли переважно сільським діалектом, натомість у Ґондорі та Рогані побутувала давня мова, доволі офіційна та піднесена.

Проте один пункт щодо цих відмінностей тут таки варто згадати, бо він дуже важливий. У вестроні займенники, які позначали другу особу (а часто також і третю), поділялися