Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

/28/ Але хто читатиме Вергіліїв вірш очима граматика, той буде думати не про те, що перший день — найкращий, оскільки підступають хвороби, налягає старість, що вже висить над головою тих, хто мислями ще в молодості, — він відзначить, що «хвороби» Вергілій завжди ставить поряд із «старістю» (і, далебі, цілком слушно: старість — це ж невиліковна хвороба!); /29/ крім того, зауважить він, поет прозиває старість сумною:

               …і старість сумна йде за ним, і хвороби…

А в іншому місці:

Там і хвороби бліді, й сумна з ними селиться старість[404].

Нема в тому нічого дивного, що з одного й того самого джерела кожен почерпне щось відповідне до своїх зацікавлень. На тому самому лузі віл шукає трави, собака — зайця, лелека — ящірку. /30/ Коли книжку Цицерона «Про державу» візьме до рук спочатку якийсь філолог, потім граматик, а врешті й філософ, то кожен з них опрацьовуватиме цей твір по-своєму. Філософ здивується, що так багато можна було сказати проти справедливості. Коли до читання тієї ж речі візьметься філолог, то його увагу приверне таке: «Було два римські царі; один із них не мав батька, другий — матері». Бо виникає сумнів щодо матері Сервія; в Анка немає батька, тому й говорять про нього як про внука Нуми. /31/ А ще він зазначить, що той, кого називаємо диктатором, про кого й в історії читаємо як про диктатора, у стародавніх мав назву «начальника народу». Та й нині це видно з авгуральних книг, де засвідчено, що звідси пішла назва «начальник кінноти». Так само він відмітить, що Ромул загинув під час затемнення сонця і що можливість звернення до народу[405] існувала вже за царів. Деякі історики, серед них і Фенестелла[406], вважають, що саме так викладено цю справу в понтифікальних книгах[407]. /32/ Коли ж той твір розгорне граматик, то до своїх приміток він насамперед внесе те, що Цицерон звертається до небуденних слів, приміром, каже reapse замість re ipsa або sepse замість se ipse. Потім перейде до тих слів, що за звичаєм нового часу змінили своє вживання. Цицерон, скажімо, говорить: «Оскільки його втручання повернуло нас від самого вапна»[408], — бо те, що нині в цирку називаємо крейдою, давні називали вапном. /33/ Далі він визбирає Еннієві вірші, передусім ті, що стосуються Сципіона:

Кому ні ворог, ні громадянин не міг

Належно за діяння всі віддячитись.

Із цього, скаже він, зрозуміло, що вжите у вірші слово ops означало у давніх не лише «допомога», але й «діяння». Бо ж Енній говорить, що ніхто, ні громадянин, ані ворог, не зумів відплатити Сципіонові за його діяння. /34/ Врешті, відчує себе щасливим, дослідивши, звідки то Вергілієві спало на думку сказати:

      Раз у раз над ним велетенські

Неба ворота гримлять…[409]

Енній, скаже він, нишком узяв це у Гомера, а Вергілій — в Еннія. Адже й у Цицерона в тій же праці «Про державу» є така епіграма Еннія:

От коли б можна комусь до небесних палат завітати —

Отвором там лиш мені брама велична стоїть.

/35/ Але, щоб і я, відхилившись від суті, не зіслизнув, бува, на стежку філолога або граматика, нагадую тобі, що слухати й читати філософів треба з певною метою — осягнення щасливого життя; не з тим, щоб виловлювати давні або щойно придумані слова, пусті метафори й мовні фігури, а щоб переймати корисні настанови, сповнені величі й сили духу вислови, які тут же можна було б випробувати в дії. Вивчаймо все це так, щоб тільки-но почуте слово ставало ділом. /36/ Гадаю, ніхто не зробив усім смертним гіршої послуги, ніж ті, що навчились філософії, мовби то було якесь продажне ремесло, ті, що живуть цілком інакше, ніж повчають, як треба жити. Самі ж бо виставляють себе на кожному кроці як приклад непотрібної вченості — підлеглі всім тим порокам, проти яких виступають. /37/ Такий наставник допоможе мені не більше, ніж стерничий, якого під час бурі зводить на блювоту. Коли налітає хвиля, треба міцно тримати в руках стерно, змагатися з самим морем, виривати у вітру полотнище, — то чим мене може порятувати стерновий, що очманів од жаху та блювання? А подумай лиш, наскільки грізніша буря потрясає нас у житті, ніж будь-яке судно — на морі! Не базікати потрібно, а стернувати. /38/ Все, про що вони розводяться, чим хизуються перед охочою всолодити свій слух юрбою, — чуже: про це вже говорив Платон, говорив Зенон, говорив Хрисипп і Посидоній, говорив незчисленний загін наших і їм подібних. Але скажу тобі, в який спосіб вони могли б довести, що все це — їхнє: хай чинять, як говорять.

/39/ А тепер, оскільки я вже сказав те, що хотів донести до тебе, задовольню твою просьбу, але ціле те питання, на яке вимагаєш відповіді, перенесу в другий лист, аби ти втомленим не брався до справи доволі таки заплутаної, яку треба слухати з зацікавленням і, як-то кажуть, наставивши вуха.

Бувай здоров!

Лист СІХ

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Хочеш знати, чи мудрець може бути помічний мудрецеві? Вважаємо, що мудрець сповнений всяким благом, що він сягнув вершини. То як же, постає питання, можна допомогти людині, яка посідає найвище благо? І все ж доброчесні люди сприяють один одному. Адже вони вдосконалюються в чеснотах і зберігають мудрість у відповідному для неї стані. Кожен прагне мати когось такого, з ким міг би спілкуватися, вести бесіду в спірних питаннях. /2/ Досвідчених борців удосконалює боротьба; музиканта спонукає до поступу той, хто володіє тим самим мистецтвом. Так само й мудрець потребує, щоб його чесноти були в дії. Як він розворушує себе самого, так може й інший мудрець його розворушити. /3/ То чим один мудрець може допомогти іншому? Може підштовхнути його до чогось, може вказати нагоду для благородних учинків. А ще поділиться з ним своїми думками. Навчить його того, що сам винайшов. Адже й для мудреця завжди залишатиметься можливість