Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

class="p1">Дідім з Александрії (друга половина І ст. до н. е.) — славетний грецький граматик. За свою наполегливість і витривалість у праці отримав прізвисько Халкентер, тобто «з мідними нутрощами»; його учнем був Аніон, який теж досліджував і коментував Гомера.

312

Аристарх Самофракійський (близько 217—145 до н. е.) — грецький вчений-філолог; видавав, коментував і досліджував твори античних авторів, передусім Гомера.

313

Перші дві літери початкового слова «Іліади» — «гнів» (mēnin) МН означають число 48 — кількість книг в обох Гомерових поемах.

314

Навсифан з Теосу (кінець IV ст. до н. е.) — філософ із школи Демокрита, учень Піррона (див. далі, прим.***) вчитель Епікура.

315

Парменід з Елеї (близько 540—480 до н. е.) — грецький філософ, автор поетичного твору «Про природу» (зберігся у фрагментах). Стверджував тотожність мислення і буття, оскільки мислити можна лише про те, що існує; буття, за Парменідом, — єдине, неподільне, таке, що не знає ні виникнення, ні загибелі. Представником цієї ж, елейської школи був Зенон Елейський (близько 490—430 до н. е.), учень Парменіда. Доводив, що буття виключає можливість існування множинності речей, оскільки множинність — це щось суперечне, що не може існувати.

316

Піррон з Еліди (близько 360—270 до н. е.) — грецький філософ, засновник скептицизму. Стверджуючи, що ми нічого не знаємо про властивості речей, закликав утримуватись від будь-якого рішення, що, на думку філософа, веде до незворушності (апатії) та до безтурботності (атараксії). Мегарейці — філософська школа, заснована Евклідом із Мегари; на їхню думку, все, що суперечить благу, взагалі не існує; заперечували достовірність таких відчуттів. Еретрійці — близька до мегарейців школа, чільним представником якої був Менедем з Еретрії (IV—III ст. до н. е.); заперечував можливість будь-якого судження.

317

Триби — первісно за родовою, потім за територіальною ознакою, встановлювані округи Рима; від трьох їхнє число зросло згодом до 35.

318

Пор. у Цицерона («Про обов’язки», II, 2, 5): «Мудрість, як визначають її давні філософи, — це знання божественних і людських речей, а також причин, від яких ці речі залежать».

319

Тогата — драма з римським сюжетом.

320

Доссен — маска (тип) шахрая в італійській комедії («ателлані»); тут, можливо, йдеться про автора, що працював у жанрі ателлани.

321

Вергілій. «Енеїда», І, 342.

322

Пор. у Горація (Оди, II, 18, 20–21): «…в море… берег… висуваєш». Також у Т. Шевченка («Кавказ»): «І неситий не виоре На дні моря поле». З цього ж морально-етичного ряду (зухвалий виклик природі) — «рукотворні» моря в наш час; тут навпаки — дном моря стають поля й оселі.

323

Солон (близько 640—560 до н. е.) — атенський політичний діяч, законодавець, поет. Обмеживши привілеї родової аристократії, прислужився подальшому розвитку рабовласницької демократії. В античні часи зарахований до Семи Мудреців; тут, окрім Солона, найчастіше фігурували такі імена: Фалес, Біант із Прієни, Піттак з Мітілени, Клеобул із Лінда, Хілон із Спарти, Періандр із Коринта.

324

Лікург — легендарний володар і законодавець Спарти.

325

Залевк (VII ст. до н. е.) — законодавець міста Локри (Середня Греція). Харонд із Катани (Сицилія) — ще один відомий законодавець кінця VI ст. до н. е.

326

Вергілій. «Георгіки», І, 144.

327

Вергілій. «Георгіки», І, 139–140.

328

Дедал — міфічний митець, майстер та будівничий з Аттики; на противагу мудрецю Діогену, який, вдовольняючись найнеобхіднішим, віддавався спогляданню, Дедал символізує практичну винахідливість людей.

329

Пор. у Светонія («Життя Нерона», 31).

330

Серейці — жителі Китаю, звідки привозили шовкові тканини.

331

Овідій. «Метаморфози», VI, 54–57.

332

Йдеться про т. зв. «Тиронові знаки» — скоропис (тахіграфія) — щось на зразок пізнішої стенографії; започаткував ті «знаки» у І ст. до н. е. раб Цицерона, згодом його особистий секретар і близький приятель Тирон.

333

Анахарсіс (VI ст. до н. е.) — відомий своєю мудрістю скіфський володар, якого зараховують до Семи Мудреців.

334

Йдеться про епікурейців. Згідно з їхніми уявленнями, байдужі до людей, безтурботні боги жили поза світами, у «метакосміях».

335

Вергілій. «Георгіки», І, 125–128.

336

Ремінісценція оспіваного поетами «золотого віку» (пор. в Овідія, «Метаморфози», І, 101–102):

Без обробітку й земля, що не відала ран од заліза,

Щедро, по волі своїй, усіляку приносила живність.

337

Бачення краси зоряного неба — найголовніша ознака духовності, що відрізняє людину, «споглядача неба», від інших істот, які за своєю природою «потуплюють погляд у землю» (Овідій. «Метаморфози», І, 84–86). Див далі: ХСІІ, 30; XCIV, 56 та ін.

338

Завалення будинків у Римі було звичним явищем.

339

Лугдунська колонія — головне місто Галлії (нині Ліон).

340

Найславетніші серед них — «золотоверхі» Мікени та Тиринф, що були осередками т. зв. мікенської культури; їхні руїни стали для поетів символом минущості будь-якого витвору людських рук.

341

Тімаген — уродженець Александрії; спочатку полоняник, потім — ритор та історик. Його характеризує Сенека Старший («Контроверсії», V, 34).

342

Планк — Луцій Мунацій Планк, полководець і політик, консул 42 р. до н. е., був легатом Цезаря у Галлії.

343

Такі похоронні пам’ятники височіли, приміром, обабіч найдавнішої з римських доріг, що вела з Рима до Капуї.

344

Ардея — містечко в Лацїі, на південь від Рима, з нездоровими, заболоченими околицями.

345

Вергілій. «Енеїда», III, 426–428.

346

Вергілій. «Енеїда», V, 363.