Читати книгу - "Свобода"

що зараз Конні почне вичавлювати з нього, надувши губи чи закидавши його докорами, більш однозначні підтвердження його бажання одружитися з нею. Але посваритися з Конні було неможливо. Невпевненість, підозрілість, ревнощі, власництво, параноя — всі ті непристойні речі, які так дратували його друзів, котрі вже встигли отримати досвід, хоч і нетривалий, постійних стосунків, зовсім не були характерні для Конні. Чи то в неї за її природними властивостями ніколи не виникало таких почуттів, чи то якась могутня звіряча мудрість примушувала її придушувати їх — Джоуї так і не зміг визначити. Чим більше він зливався з нею, тим, як не дивно, сильнішим ставало відчуття, що він абсолютно нічого про неї не знає. Вона визнавала лише те, що опинялось у неї просто перед носом. Вона робила те, що робила, відповідала на те, що він їй казав, але в усьому іншому здавалася зовсім не зацікавленою тим, що відбувалося за межами її поля зору. Його, наче привиди, переслідували пророкування матері про те, що сварки приносять користь відносинам. Насправді він уже майже повірив, що одружується з Конні, насамперед, для того, аби побачити, чи почне вона з ним сваритися — аби пізнати її суть. Але коли він таки одружився, наступного дня не відбулося жодних змін. Сидячи на задньому сидінні таксі, яке везло їх геть від суду, вона обвила своєю лівою рукою з обручкою його ліву руку з обручкою і поклала голову йому на плече з таким виразом обличчя, яке не зовсім можна назвати задоволеним, бо це б означало, що раніше вона була незадоволеною. А воно було більше схоже на мовчазне підкорення дії, злочину, уникнути якого неможливо. Коли Джоуї побачився з Кейсі наступного разу (а це сталося за тиждень, у Шарлоттсвіллі), жоден із них і словом не згадав Конні.

Обручка все ще ховалась десь у нього в череві, коли Джоуї йшов проти пінного, теплого потоку подорожніх Міжнародного аеропорту Маямі і побачив Дженну в більш прохолодній, спокійній затоці залу очікування для пасажирів бізнес-класу. На ній були сонцезахисні окуляри, і вона мала при собі ще й додатковий захист у вигляді «ай-поду» й останнього випуску «Конде Наст тревелер». Вона обвела Джоуї очима з ног до голови, як людина, що підтверджує: замовлений товар доставлений у прийнятному стані, — зняла ручний багаж із сусіднього крісла і — схоже, трохи неохоче — вийняла з вух дроти «ай-поду». Джоуї сів поряд, безпорадно посміхаючись від здивування, що подорожуватиме з нею. Раніше він бізнес-класом не літав.

— Що? — спитала вона.

— Нічого. Просто посміхаюсь.

— А, ясно. Я вже подумала, що в мене на обличчі якась Schmutz, грязюка чи ще щось негаразд.

Кілька чоловіків поблизу них кидали на Джоуї обурені погляди. Він примусив себе пильно подивитися на кожного з них і тим позначити Дженну як «зайняту». Він уже почав розуміти, що йому необхідно буде поводитися так, куди б вони не пішли. На Конні чоловіки теж іноді дивились, але зазвичай, не дуже й жалкуючи, визнавали його право на неї. Але стосовно Дженни він уже зараз відчував, що його присутність зовсім не стримує оточуючих і що чоловіки просто шукатимуть можливості якось обійти його.

— Маю попередити: у мене поганий настрій, — заявила Дженна. — У мене критичні дні, і я щойно провела три дні серед старих, роздивляючись знімки їхніх онуків. До того ж, повірити не можу, але у цьому залі тепер треба платити за випивку. Коли так, то можна було б просто посидіти біля виходу на летовище.

— Тобі щось принести?

— Взагалі, так. Я би випила подвійний джин-тонік.

Схоже, їй — так само, на щастя, як і бармену, — навіть не спало на думку що Джоуї неповнолітній. Повернувшись із напоєм і значно тоншим гаманцем, він побачив, що Дженна знову надягла навушники і сховала обличчя за журналом. Він подумав — чи не переплутала вона його, часом, із Джонатаном, бо надто байдуже відреагувала на його появу. Джоуї витяг роман, який сестра подарувала йому на Різдво, «Спокутування», і відчайдушно спробував зацікавитися довгими описами приміщень і рослин, але з голови у нього не виходила есемеска, яку він того дня отримав від Джонатана: «Сподіваюсь, тобі подобається цілий день витріщатися на нікчемну дурепу». Це було перше повідомлення, яке він отримав від Джонатана з того часу, як, три тижні тому, вирішив випередити події та подзвонити брату Дженни й повідомити йому про свої плани.

— Отже, схоже, для тебе все складається напрочуд гарно, — сказав тол; Джонатан. — Спочатку заколот, а тепер — мамина нога.

— Але ж я не хотів, аби вона зламала ногу, — заперечив Джоуї.

— Не сумніваюсь. Також я не сумніваюсь, що ти щиро бажав, аби іракці: зустріли нас із гірляндами квітів. Не сумніваюсь: ти дуже засмучений, що все пішло шкереберть. Але недостатньо засмучений для того, щоб не заробити на цьому.

— А що я мав зробити? Відмовитись? Дозволити їй летіти самій? Взагалі вона дуже пригнічена. І з нетерпінням чекає на подорож.

— І також не сумніваюсь, що Конні все це сприймає з розумінням. Не сумніваюся: ти отримав від неї карт-бланш.

— Коли б це хоч якось тебе стосувалось, я, може, й удостоїв би тебе відповіддю.

— Слухай, а знаєш що? Це дуже мене стосується, коли мені доведеться брехати їй щодо цього. Мені вже доводиться брехати стосовно моєї точки зору щодо цього Кенні Бартлза кожного разу, як я з нею розмовляю, бо ти взяв у неї гроші, а я не хочу, щоб вона непокоїлася. А тепер ти хочеш, аби я ще й про це брехав, так?

— А може, просто припиниш кожного дня з нею теревенити?

— Та не кожного дня, бовдуре! За останні три місяці я з нею разів зо три розмовляв. Вона вважає мене своїм другом, ясно? А ти цілими тижнями їх про себе не нагадуєш. І що накажеш мені робити? Не відповідати на дзвінки? Але дзвонить вона мені, аби хоч щось про тебе дізнатися. Тож дивна виходить картинка, як гадаєш? Вона ж нібито все ще твоя дівчина.

— Я не для того в Аргентину їду, аби переспати з твоєю сестрою.

— Ха. Ха. Ха.

— Богом клянусь, я їду туди як її друг. Так само, як ти — друг Конні. Бо твоя сестра у депресії, і вона потребує допомоги. Але Конні цього ніколи не зрозуміє, тож, якби ти міг,