Читати книгу - "Свобода"

— Джоуї, в тобі стільки лайна, що я навіть розмовляти з тобою більше не хочу. З тобою трапилося щось таке, від чого мене буквально нудить. Якщо Конні зателефонує мені, коли тебе тут не буде, то я навіть не знаю, що їй казати. Може, я і не розповім їй нічого. Але єдина причина, з якої вона зі мною взагалі спілкується, — це те, що ти не даєш їй спілкуватися з тобою, а мені вже набридло виконувати роль посередника. Тож, блін, роби все, що тобі заманеться, але мене не вплутуй!

Поклявшись Джонатану, що не стане займатися сексом із Дженною, Джоуї відчув себе застрахованим від будь-якої випадковості в Аргентині. Коли нічого не станеться, він доведе свою чесність. Коли щось таки станеться, йому не доведеться відчувати роздратування й розчарування через те, що воно сталося. Таким чином він знайде відповідь на питання, яке все ще залишалось для нього відкритим: яка він людина — слабка чи сильна, і на яке майбутнє він може чекати. Майбутнє його дуже і дуже цікавило. Судячи з неприємної есемески, для Джонатана у будь-якому разі в цьому майбутньому місця немає. І від розуміння цього Джоуї справді стало боляче, але він уже втомився від постійного моралізування власних друзів.

У літаку, в самотності широких крісел, перебуваючи під впливом другої великої порції алкоголю, Дженна зволіла зняти сонцезахисні окуляри і трохи потеревенити. Джоуї розповів їй про свою нещодавню поїздку до Польщі, про переслідування міражів запчастин вантажівки «Пладскі А10» і про відкриття, що майже всі з начебто безлічі постачальників, які рекламують ці запчастини в Інтернеті, або фіктивні, або походять з однієї торговельної точки в Лодзі, і що його майже гірше ніж некорисний перекладач знайшов шокуюче малу кількість запчастин, хоча й пропонував дуже високу ціну. Задні ліхтарі, щитки від бруду, натискні диски, кілька акумуляторних ящиків і решіток, але дуже мало деталей двигунів і підвіски, які бутлі конче потрібні, аби підтримувати в робочому стані вантажівки, що не випускались аж із 1985 року.

— Інтернет — лайно. Чи не так? — підтримала розмову Дженна. Вона з’їла всі горішки зі своєї тарілки і тепер залізла до тарілки Джоуї.

— Таке лайно, таке лайно!

— Нік завжди каже, що міжнародна електронна торгівля — то для невдах. До речі, будь-що, пов’язане водночас із Інтернетом і фінансами, за винятком випадків, коли система належить конкретній особі. Він каже, що безкоштовна інформація за визначенням некорисна. Тобто, коли якогось китайського постачальника можна знайти через Інтернет, то від нього добра не чекай.

— Так, я знаю, я дуже добре це усвідомлюю, — відповів Джоуї, якому дуже не хотілося чути щось про Ніка. — Але запчастини мають бути більш схожі на аукціон «І-бей» чи щось таке. Просто зручний спосіб допомагати покупцям знайти один одного, бо без такої допомоги цього може й не статися.

— Я знаю лише, що Нік ніколи й нічого через Інтернет не купує. Він навіть «Пей-Пел»[166] не довіряє. А він, можеш повірити, дуже добре знається на таких речах.

— Ну, саме тому я і полетів у Польщу. Бо такі справи треба робити особисто.

— Правильно, і Нік так само каже.

Те, що вона жувала горішки з напіввідкритим ротом, його дратувало, як дратували і її пальці — так, дуже красиві, але ж вони методично рилися в його мигдалі!

— А я гадав, тобі пити не подобається, — промовив Джоуї.

— Хе-хе. Останнім часом я тяжко працюю над розширенням меж толерантності. У мене значний прогрес.

— Ну, як би там не було, — він швидко змінив тему, — але мені конче необхідно, щоб у Парагваї сталося щось гарне, інакше я навіть не знаю, що і робити. Я витратив ціле багатство на те, аби переправити морем це лайно, а тепер мій партнер, Кенні, заявляє мені: товару так мало, що навіть частину грошей платити немає за що. Товар стовбичить десь на козлячому пасовищі поблизу Кіркука, може, його навіть ніхто й не охороняє. А Кенні на мене розлютився, бо я не надіслав йому інших запчастин замість оцих, хоча вони просто ні на що не годяться, коли походять від іншого виробника чи іншої марки. А Кенні просто каже: «Надішли мені потрібну вагу, бо нам платять за вагу, і байдуже, за яку»,— можеш у це повірити? А я йому: «Та цим машинам тридцять років в обід, і вони не розраховані на пилові бурі чи такі літа, які трапляються на Близькому Сході, вони ж усі зламаються, а коли гнати караван по країні, охопленій бунтами, нікому не хочеться, щоб машини в каравані раптом ламалися». А тим часом у мене величезні витрати і жодних прибутків.

Може, він і не став би викладати це Дженні, коли б вона його хоч трохи слухала, але зараз вона смикала за відеоекран, роздратовано намагаючись вирвати його з місця зберігання. Джоуї галантно допоміг їй дістати екран.

— Вибач, — сказала вона, — ти щось казав... Здається, щось про те, що тобі не платять?

— Ні-ні, мені, безперечно, платять. Може, в результаті я навіть зароблю в цьому році більше, ніж Нік!

— Чесно кажучи, я в цьому сумніваюсь.

— Ну, там сума дуже велика.

— Просто в тому, що стосується заробітної платні, Нік знаходиться в абсолютно іншому всесвіті.

Це було вже занадто.

— Що я взагалі тут роблю? — обурився Джоуї. — Навіщо я тут тобі потрібен? Ти ж увесь час або ігноруєш мене, або розповідаєш мені про Ніка, хоча я думав, ти з ним розійшлася.

Дженна знизала плечима.

— Я ж тебе попереджала: у мене важкий характер. Хочеш натякну? Мене не дуже й цікавить твоя ділова угода. Єдина причина, з якої ти тут, а Нік в іншому місці, полягає в тому, що я втомилася слухати, як він говорить про гроші — і вдень, і вночі.

— А я думав, ти любиш гроші.

— Це ж не означає, що я люблю про них слухати. Це ти порушив цю тему.

— Вибач, що порушив її!

— Ну, гаразд. Вибачення прийнято. Але знаєш, що ще? Я не розумію, чому мені не можна згадувати Ніка, коли ти весь час згадуєш свою жінку.

— Я згадую її, бо ти про неї питаєш!

— Не