Читати книгу - "Свобода"

Вони зайшли у першу-ліпшу ювелірну крамницю на Сорок сьомій вулиці, де не було натовпу покупців, і попросити продати їм дві золоті обручки, які вони б могли забрати просто зараз. Ювелір мав вигляд справжнісінького хасида: єрмолка, пейси, філактерії, чорні шати. Він спочатку подивився на Джоуї, чия біла футболка була вкрита плямами гірчиці (по дорозі сюди він з’їв хот-дог), а потім на Конні, чиє обличчя розчервонілось від спеки й від тертя по щетині Джоуї.

— Ви одружуєтесь?

Вони разом кивнули, бо жоден із них не мав сміливості промовити «так» уголос.

— Ну, тоді мої вітання, — відповів ювелір, відчиняючи шухлядки. — У мене є для вас обручки всіх розмірів.

Здалеку, крізь тонку тріщину в міцному пузирі божевілля, до Джоуї прийшов біль суму за Дженною. Не як за людиною, яку він так хотів (бажання повернеться пізніше, коли він знову протверезіє й опиниться на самоті), а як за єврейською дружиною, якої в нього тепер ніколи не буде, як за людиною, якій, можливо, і справді не було байдуже, що він єврей. Він давно вже сам припинив цікавитися своїм єврейством, але, побачивши цього ювеліра, вдягненого у потерті традиційні хасидські шати, в облачення релігійної меншини, він раптом подумав, що, одружившись із Конні, неєврейкою, він зрадив євреїв. І хоча Дженна у багатьох аспектах мала сумнівну мораль, вона залишалась єврейкою, чиї прапрабабки й прапрадідусі помирали у концтаборах, і цей факт наближав її до людини, прибирав гострі кути її нелюдської вроди і примушував його шкодувати, що так підвів її. Цікаво зазначити: таке відчуття у Джоуї сформувалось лише щодо Дженни, але не до Джонатана, який і так був людиною для Джоуї, тож у наближенні його до людини не було жодної потреби, і тому його належність до єврейської нації не мала жодного значення.

— Як гадаєш? — спитала його Конні, не зводячи очей із обручок, що рядами лежали на оксамиті.

— Не знаю, — відгукнувся Джоуї з маленькою хмаринкою жалю. — Вони мені всі подобаються.

— Візьміть, приміряйте, покрутіть, — порадив їм ювелір. — Ніякої шкоди золоту від цього не буде.

Конні повернулася до Джоуї й зазирнула йому в очі.

— Ти точно цього хочеш?

— Гадаю, так. А ти?

— Так. Коли ти точно хочеш.

Ювелір відійшов, на крок від прилавка і зайнявся іншими справами. А Джоуї, який зараз бачив себе очима Конні, більше не міг терпіти невпевненості на власному обличчі. І це дико розлютило його по відношенню до Конні. Всі інші сумнівались уній, і для неї було дуже важливо, щоб він не сумнівався, — і він вирішив задовольнити її потребу.

— Я певен, — заявив він. — Давай поглянемо на ці.

Коли вони обрали обручки, Джоуї спробував збити ціну, оскільки знав, що в таких крамницях це заведено, але ювелір просто нагородив його розчарованим поглядом, наче говорячи: «Ти збираєшся одружитися з цією дівчиною, але граєшся зі мною словами через жалюгідні п’ятдесят баксів?».

Коли вони вийшли з крамниці й обручки гріли кишеню Джоуї, він ледь не налетів на свого старого сусіда по гуртожитку, Кейсі.

— Друже! — вигукнув Кейсі. — Яким вітром?

На ньому був костюм-трійка, і він уже почав лисіти. Їхні з Джоуї шляхи розійшлися, але Джоуї чув, ніби Кейсі працює влітку в офісі свого батька-юриста. Така несподівана зустріч просто, зараз здалася Джоуї ще одним знаком, хоча він і не міг зрозуміти — знаком чого саме. Він сказав:

— Ти пам’ятаєш Конні?

— Привіт, Кейсі, — сказала Конні з диявольським блиском в очах.

— Так, звичайно, привіт. Слухай, друже, що за чортівня? Я гадав, ти у Вашингтоні.

— У мене відпустка.

— Друже, чого ж ти Мені не подзвонив, я і гадки не мав. До речі, що ви робите на цій вулиці? Купуєте обручки?

— Саме так, ха-ха-ха, — підтвердив Джоуї. — А ти що тут робиш?

З кишені жилетки Кейсі вивудив годинник на ланцюжку.

— Як, подобається? Це годинник батькового батька. Я віддавав його почистити й відремонтувати.

— Просто чудовий, — відгукнулась Конні. Вона нахилилась, аби помилуватися годинником, і Кейсі кинув на Джоуї короткий погляд, в якому читалися питання й тривога. Із низки доступних йому відповідей, можливих у чоловічій компанії, Джоуї віддав перевагу придуркуватій посмішці, яка натякала на mucho excelente[165] секс, безглузді забаганки дівчат, необхідність купувати їм дрібнички тощо. Кейсі кинув на голі плечі Конні короткий погляд знавця і розсудливо кивнув. Весь обмін поглядами зайняв лише чотири секунди, і Джоуї відчув полегшення, бо навіть у таку мить зумів справити на Кейсі враження, ніби він такий, як і Кейсі: вміє розставляти пріоритети. Це надало йому впевненості в тому, що він зможе повернутися до звичайного життя в коледжі.

— Друже, невже тобі не спекотно у костюмі? — спитав Джоуї.

— Я родом із півдня, — відповів Кейсі. — Ми не потіємо так, як ви, мешканці Міннесоти.

— Потіти — це так прекрасно, — не погодилась із ним Конні. — Я обожнюю потіти спекотним літом.

Звичайно, ця заява шокувала Кейсі як занадто завзята. Він поклав годинника назад до кишені й подивився в інший бік вулиці.

— Ну, гаразд, — сказав він. — Коли ви, друзі, захочете кудись сходити чи якось розвіятись, дзвоніть мені.

Коли вони знову залишились на самоті у п’ятигодинному потоці службовців на Шостій авеню, Конні спитала в Джоуї, чи вона сказала щось не те.

— Я тебе збентежила?

— Зовсім ні! — запевнив подругу Джоуї. — Він просто бовдур. Сама подумай: зараз тридцять п’ять градусів у тіні, а він начепив костюм-трійку! Він просто помпезний бовдур, та ще й годинник цей дурнуватий... Кейсі починає перетворюватися на власного батька.

— Коли я відкриваю рота, то промовляю дивні речі.

— Не переймайся.

— Ти збентежений через те, що одружуєшся зі мною?

— Ні.

— А мені здалося, що так. Я не хочу сказати, що ти сам в усьому винен. Я просто не хочу бентежити тебе перед друзями.

— Ти мене не бентежиш, — сердито запевнив її Джоуї. — Просто мало в кого з моїх друзів навіть постійна дівчина є. Просто я, так би мовити, серед них біла ворона.

Джоуї міг би очікувати, що тепер вони посваряться, міг би запідозрити,