Читати книгу - "ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло"

Утім, на думку генерала Пола Дж. Керна, Санчес не може бути повністю звільнений від відповідальності. Керн заявив журналістам: «Ми не вважаємо генерала Санчеса винним, але ми вважаємо його відповідальним за те, що відбулося чи не відбулося»[441]. І тут ми бачимо дуже витончену гру слів: генерал Санчес не «винен», він просто «відповідальний» — і все! Ми будемо не настільки поблажливі до цього офіцера, коли влаштуємо наш уявний суд.

Тепер ми звернемося до спеціального розслідування, проведеного за наказом Рамсфелда, під керівництвом не просто чергового генерала, а самого Джеймса Шлезінґера, колишнього міністра оборони. Комісія, яку він очолив, не проводила нових, незалежних розслідувань, а поспілкувалася з вищим командуванням Збройних сил і Пентагону. Звіт комісії містить багато важливих даних на підтримку наших міркувань.

ВИННІ ЗА ЗВІТОМ ШЛЕЗІНҐЕРА[442]

Це останній звіт, який ми розглянемо. Він надає серйозні аргументи на користь нашого кута зору, згідно з яким зловживанням в Абу-Ґрейб сприяли ситуативні та системні фактори. Особливо цікаві у зв’язку з цим вказівки на проблеми управління військовими в’язницями, недоліки командування і спроби приховати фотографії, на яких було зафіксовано зловживання, після того як Джо Дарбі передав компакт-диск з ними військовому слідчому.

Найціннішим і несподіваним здався мені розділ звіту, де детально описано результати соціально-психологічних досліджень, що пояснюють причини зловживань у в’язниці Абу-Ґрейб. На жаль, цей розділ заховано у Додатку G, і тому навряд чи на нього звернуть увагу. У цьому додатку до звіту Шлезінґера також проведено очевидні паралелі між ситуацією у в’язниці Абу-Ґрейб і зловживаннями, що відбувалися під час Стенфордського в’язничного експерименту.

Поширеність зловживань серед військових

По-перше, у звіті зазначено, що «зловживання» відбувалися у всіх військо вих підрозділах США. (Термін «катування» у звіті не використано жодного разу.) До листопада 2004 року було зафіксовано загалом 300 випадків зло вживань стосовно затриманих в зоні операцій коаліційних сил, 66 під тверджених випадків «зловживань» у Ґуантанамо і в Афганістані і ще 55 — в Іраку. Третина цих зловживань була пов’язана з допитами. Відомо принаймні про п’ять смертельних випадків серед затриманих під час до питів. З приводу ще двох десятків смертельних випадків на той момент велося слідство. Здається, ці похмурі цифри заповнюють «вакуум», що згадується в звіті Фея-Джонса у зв’язку зі зловживаннями в блоці 1А: ці випадки виявилися найвідомішими, але складається враження, що вони виявилися не такими жахливими, як вбивства і тортури в інших військо вих в’язницях, про які ми поговоримо пізніше.

Основні проблеми й умови, що сприяли зловживанням

У звіті Шлезінґера зазначено п’ять основних проблем, що стали сприят ливим середовищем для ситуації, в якій виникли зловживання:

• відсутність у військових поліцейських і службовців військової розвідки знань, необхідних для виконання дорученої їм місії.

• нестача обладнання і ресурсів.

• тиск на слідчих з метою отримання «цінних розвідувальних даних» (при цьому персоналу бракувало досвіду і підготовки, а затримані до 90 днів чекали першого допиту).

• «слабке», недосвідчене керівництво, яке діяло в межах заплутаної, занадто складної структури.

ЦРУ діяло з власної ініціативи і не звітувало перед військовим командуванням.

Ми знову бачимо неефективне керівництво

Звіт знову і знову вказує на повну неспроможність керівництва справлятися із задачами і проблемами на всіх рівнях і на його сприяння зловживанням з боку охоронців тієї злощасної нічної зміни:

Девіантної поведінки охоронців нічної зміни в тюремному корпусі 1А в Абу-Ґрейб можна було б уникнути за умови належної підготовки, лідерства та нагляду.

Ці зловживання... вказують на неприпустиму халатність, слабкість керівництва і дисципліни.

Під час допитів відбувалися й інші зловживання, не зафіксовані на фотографіях, причому повсюдно, а не тільки в Абу-Ґрейб.

Зловживання стали можливими не тільки через те, що кілька солдатів не дотримувалися встановлених стандартів.

Вони виникли не тільки тому, що кілька командирів не змогли домогтися належної дисципліни. Організаційна й особиста відповідальність поширюється і на вищі рівні керівництва [курсив Ф. 3.].

Голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Річард Маєрс спробував перешкодити появі фотографій у програмі телеканалу CBS у квітні 2004 року — очевидно, він розумів, що ці знімки мають певну «ймовірну значимість». Утім, як я вже казав, цей високопоставлений генерал не посоромився заявити публічно, що ці випадки не були «систематичними», а стали результатом злочинних діянь «кількох виродків».

СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ НЕЛЮДСЬКОГО СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ

Серед дюжини розслідувань зловживань у військових в’язницях звіт Шлезінґера унікальний тим, що пропонує докладне обговорення етичних проблем, психологічних стресових чинників і ситуаційних сил, що діяли у в’язниці Абу-Ґрейб. На жаль, ці дані наведені наприкінці звіту у додатках Н («Етика») і G («Стресові чинники та соціальна психологія»), хоча їх слід було б висунути на перший план.

Для нас особливо цікаві паралелі між Стенфордським в’язничним експериментом і зловживаннями у в’язниці Абу-Ґрейб. Давайте коротко розглянемо основні пункти цього розділу звіту Шлезінґера:

Можливість жорстокого ставлення до затриманих під час глобальної війни з тероризмом була абсолютно передбачуваною на підставі чіткого розуміння принципів соціальної психології, а також численних відомих чинників ризику, пов’язаних з оточенням... Висновки зі сфери соціальної психології свідчать про те, що умови війни і динаміка операцій із затриманими несуть в собі ризики поганого поводження з людьми, і тому до них слід підходити з великою обережністю, ретельним плануванням і підготовкою.

Однак, зазначається у звіті, більшість воєначальників не були обізнані про ці важливі чинники ризику. Крім того, звіт Шлезінґера ясно дає зрозуміти, що психологічні підстави жорстокого поводження не можуть служити причиною виправдання злочинців. Як я вже неодноразово зазначав у цій книжці, «такі умови не виправдовують і не звільняють від відповідальності людей, які брали участь в умисних аморальних або незаконних діях», навіть при тому, що «певні умови сприяли жорстокому поводженню».

УРОКИ СТЕНФОРДСЬКОГО В'ЯЗНИЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ

У звіті Шлезінґера ми знаходимо сміливу заяву про те, що «приклад Стенфордського експерименту надає повчальний урок для всіх військових операцій із затримання». Протиставляючи атмосферу у в’язниці Абу-Ґрейб порівняно м’яким умовам Стенфордського в’язничного експерименту, автори звіту вказують, що «під час операцій із затримання солдати діють у напруженій бойовій обстановці, яку ніяк не можна назвати м’якою». Така бойова обстановка, як і слід було очікувати, може сприяти набагато серйознішим зловживанням владою з боку військової поліції, ніж це дозволяли собі охоронці під час нашого в’язничного експерименту. Далі звіт