Читати книгу - "Руїна та відновлення, Лі Бардуго"

— Санта-Аліно…

Я притримала відчиненими двері до його кімнати.

— Невдовзі ми молитимемося разом, — повторила. — Але, гадаю, ти можеш починати просто зараз.

***

Ми з Малом залишили Аппарата в його покоях під Толиним наглядом, суворо наказавши, аби двері не відчиняли й ніхто не заважав священниковим молитвам.

Я підозрювала, що незабаром чоловік поверне собі контроль над Священною Вартою, а може, навіть над Владімом. Та нам потрібні були лише кілька годин переваги. Йому ще пощастило, що я не запхала його у вогкий закапелок в архівах.

Опинившись нарешті у себе в кімнаті, я виявила, що вузьке приміщення з білими стінами напхом напхане гришами, а Владім чекає під дверима. Моя спальня була однією з найбільших у Білому Соборі, проте розмістити тут дванадцятьох людей однаково було складно. Вигляд у всіх був нормальний. У Наді набрякла губа, а Максим намагався загоїти поріз у Стіґґа над оком. Нам уперше дозволили зібратися під землею разом, і я трохи заспокоїлася, побачивши, як гриші скупчились і влаштувалися між меблями, яких було не так уже й багато.

Та Мал, схоже, зі мною не погоджувався.

— Ми могли б з таким самим успіхом вирушити в путь із духовим оркестром, — буркнув він собі під носа.

— Що це тут коїться? — зажадав дізнатися Сергій, щойно я відпустила Владіма. — Я тільки-но сидів з Максимом у лазареті, аж раптом опинився в клітці.

Він тинявся туди-сюди. Шкіра в нього волого блищала, а під очима залягли чорні кола.

— Охолонь, — кинула йому Тамара. — Ти вже не за ґратами.

— Невелика різниця. Ми всі тут у пастці. А цей виродок шукає нагоди спекатися нас.

— Якщо ви хочете забратися подалі від печер, у вас є шанс, — повідомила я. — Ми виходимо. Сьогодні вночі.

— Як? — здивувався Стіґґ.

Замість відповіді я дозволила сонячному світлу на мить спалахнути діамантами у мене в долоні на доказ того, що сила всередині знову зайнялася, хай навіть для цього знадобилося більше зусиль, ніж мало б.

У кімнаті пролунали свист і радісні вигуки.

— Так-так, — втрутилася Зоя. — Заклинателька Сонця може заклинати. І для цього знадобилося лише кілька смертей і невеликий вибух.

— Ти щось підірвала? — жалібно поцікавився Горшов. — Без мене?

Він сперся об стіну поруч зі Стіґґом. Наші Пекельники відрізнялися як небо і земля. Стіґґ невисокий, приземкуватий, із майже білосніжним волоссям. Поставою він був схожий на товстеньку молитовну свічку. А Горшов високий і сухорлявий, волосся мав ще рудіше, ніж у Жені, криваво-червоного відтінку. До нутрощів Білого Собору якимось чином заблукала кощава руда смугаста кішка, яка полюбила хлопця. Тинялася за ним усюди, скрадаючись між його ніг або влаштувавшись на плечі.

— Звідки саме взялися ці вибухові порошки? — поцікавилася я, підсідаючи до Наді та її брата на краєчок ліжка.

— Я приготував їх, коли мав займатися маззю, — зізнався Давид. — Як і казав Аппарат.

— Просто під носом у Священної Варти?

— Ну, вони не дуже розуміються на Малій Науці.

— Гаразд, але хтось таки розумівся. Тебе ж схопили.

— Не зовсім, — виправив мене Мал. Він улаштувався біля дверей разом з Тамарою, обоє приглядали за коридором.

— Давид знав, що ми зустрічаємося в Чайнику, — пояснила Женя. — І здогадався про головний димар.

Творець насупився.

— Не здогадався.

— Але як вам вдалося винести вибухівку з архівів, якщо варта все перевіряє?

Тамара вишкірилася.

— Саме тому її виніс Аппарат.

Я недовірливо глянула на своїх гриш.

— Тобто ви навмисно дозволили впіймати себе?

— Виявилося, що найпростіший спосіб призначити зустріч — опинитися під арештом, — пояснила Зоя.

— Ви усвідомлюєте, наскільки ризиковано це було?

— Звинувачуй Орецева, — фиркнула Верескунка. — Цей геніальний план — його ідея.

— Він спрацював, — зауважила Женя.

Мал здвигнув плечем.

— Як уже сказав Сергій, Аппарат тільки й чекав нагоди вивести нас зі справи. Тож я вирішив, що ми дамо йому цю нагоду.

— Ми лише не певні були, коли саме ти прийдеш до Чайника, — додала Надя. — Коли ти сьогодні пішла з архівів, Давид оголоcив, буцімто забув щось у своїй кімнаті, аби подати нам сигнал. Ми знали, що Аппарат, найімовірніше, повірить Толі й Тамарі, тому вони трохи прикрасили нас…

— Неабияк, — втрутився Мал.

— А тоді повідомили, наче розкрили підступну змову кількох ницих гришників і одного легковірного трекера.

Мал жартівливо відсалютував.

— Я боялася, що він наполягатиме, аби всіх кинули за ґрати, — пояснила Тамара. — Тому ми запевнили, що ти в небезпеці й ми мусимо негайно потрапити до Чайника.

Ніна всміхнулася.

— А тоді залишалося сподіватися, що ціла кухня не завалиться нам на голову.

Давид насупився ще дужче.

— Це був контрольований вибух. Шанси на