Читати книгу - "Руїна та відновлення, Лі Бардуго"

— Ах, вищі за середні, — повторила Женя. — Чому ж ти так і не сказав?

— Щойно сказав.

— А як щодо тіней? — поцікавилася Зоя. — Хто їх витяг?

Я напружилася, не знаючи, що сказати.

— Я, — відповів Мал. — Ми підлаштували їх, аби всіх відволікти.

Сергій продовжував розгулювати розмашистим кроком і клацати пальцями.

— Вам слід було розповісти нам про свій план. Ми заслуговували на попередження.

— Могли б принаймні дозволити мені підірвати щось, — додав Горшов.

Зоя театрально здвигнула плечима.

— Мені так шкода, що ви почувалися забутими. При тому, що за нами пильно слідкували і це справжнє диво, що не викрили. Нам, безумовно, слід було ризикнути всією операцією, аби не травмувати ваших почуттів.

Я відкашлялася.

— Менш ніж за годину ми з Аппаратом проведемо службу. Після цього негайно забираємося звідси, і я хотіла б знати, хто йде зі мною.

— А є якісь шанси на те, що ти повідомиш нам, де саме слід шукати третій підсилювач? — запитала Зоя.

Поки що місце, де ми сподівалися знайти жар-птицю, було відоме лише близнюкам, Малові й мені. «І Ніколаї», — нагадала я собі. Ніколаї теж знав… якщо він досі живий.

Мал похитав головою.

— Що менше ви знатимете, то безпечніше буде.

— Ви навіть не скажете, куди ми прямуємо? — похмуро перепитав Сергій.

— Не зовсім. Ми збираємося спробувати встановити контакт із Ніколаї Ланцовим.

— Гадаю, нам слід розпочати з Раєвості, — запропонувала Тамара.

— Вирушити до прибережних містечок на річці? — не зрозуміла я. — Чому?

— Штурмгонд перевозив Равкою контрабанду. Можливо, Ніколаї скористався цими шляхами, аби завезти до країни зброю.

Тамара знала б про це. Вони з Толею були членами Штурм­гондового екіпажу, котрим довіряли таємниці.

— Якщо чутки не брешуть і він десь на півночі, то висока ймовірність, що місце зустрічі неподалік Раєвості залишається активним.

— Забагато «якщо» і нічого конкретного, — зауважив Горшов.

Мал кивнув.

— Правда. Але це наш найнадійніший слід.

— А якщо це глухий кут? — запитав Сергій.

— Ми розділимося, — відповів трекер. — Знайдемо якийсь надійний будинок, де ви зможете залягти на дно, а я поведу команду на пошуки жар-птиці.

— Ви цілком можете лишитися тут, — дозволила я решті. — Я знаю, що прочани не надто дружньо ставляться до гриш, і не можу передбачити, як зміняться настрої після сьогоднішніх подій. Та якщо нас на поверхні схоплять…

— Дарклінґ не панькається зі зрадниками, — тихо закінчила мою думку Женя.

Усі знервовано посовалися, та я змусила себе подивитися дівчині в очі.

— Не панькається.

— Зі мною він уже покінчив, — припустила Женя. — Я йду.

Зоя розгладила манжету свого пальта.

— Ми рухатимемося швидше без тебе.

— Я не відставатиму, — заперечила дівчина.

— Переконайся, що так і буде, — попередив Мал. — Ми збираємося потрапити на територію, де повно ополченців, я вже не кажу про Дарклінґових опричників. Тебе легко впізнати, — сказав він Жені. — І якщо вже про це зайшла мова, то й Толю теж.

Тамара вигнула губи.

— І ти наважишся сказати йому, що він з нами не йде?

Мал обміркував почуте.

— Можливо, нам вдасться замаскувати його під велетенське дерево.

Адрік так рвучко підскочив на ноги, що я мало не впала з ліжка.

— Побачимося за годину, — кинув він, немов дозволяючи всім продовжити суперечку.

Коли хлопець вискочив із кімнати, Надя здвигнула плечима. Адрік був не набагато молодший за решту, проте залишався Надиним меншим братиком і через це повсякчас, схоже, мусив доводити, що чогось вартий.

— Я йду, — повідомила Зоя. — Волога тут унизу погано впливає на моє волосся.

Горшов підвівся й відштовхнувся від стіни.

— Я б волів залишитися тут, — позіхнув він. — Але Онкет каже, що нам слід піти. — Хлопець однією рукою посадив смугасту кішку собі на плече.

— Ти збираєшся колись назвати її? — поцікавилася Зоя.

— У неї є ім’я.

— Онкет — не ім’я. Це просто кішка каельською.

— Їй пасує, чи не так?

Зоя закотила очі й випливла з кімнати, Горшов рушив за нею, так само зробив і Стіґґ, котрий ґречно вклонився і додав:

— Я буду готовий.

Решта теж поступово вийшли зі спальні. Я підозрювала, що Давидові захочеться лишитися в Білому Соборі, усамітнившись зі щоденниками Морозова. Проте він був нашим єдиним Творцем, і якщо припустити, що ми знайдемо жар-птицю, хлопець знадобився б нам для створення пут на моїй другій руці.