Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

Чоловік із дивовижним пістолетом обійшов столик і тицьнув дулом у живіт Бонда. Курок був зведений.

— Із такої відстані ти мав би не промахнутися, — уїдливо сказав Бонд.

— Заткнися! — огризнувся негр. І спритно обшукав Бонда — знизу догори: ноги, стегна, а потім боки та спину. Витягнувши пістолет, передав його напарникові.

— Віддаси це босові, «Хи-Хи», — сказав. — І забери зі собою «лімі». Ти підеш із ним. Інший залишиться тут.

— Так, сер, — запопадливо відповів чоловік на прізвисько «Хи-Хи», пузатий негр, одягнений у сорочку кольору шоколаду та мішкуваті лавандові штани.

Бонда рвучко витягли з-за столу. Однією ногою він устиг зачепитися за стіл та зі силою струсонув його. Почувся брязкіт скла та дзвін столового срібла. Тієї ж миті Лейтер копнув попід ніжкою стільця свого охоронця підбором, поціливши противникові у гомілку. Бонд спробував зробити те саме, але промазав. На хвильку запанувало сум’яття, однак жоден із охоронців не ослабив хватки. Охоронник Лейтера буквально витягнув його зі стільця — так, наче той був дитинчам — повернув обличчям до стіни й зі силою стукнув об неї, мало не зламавши Лейтерові носа. Потім різко розвернув його. Кров цівочкою стікала обличчям Лейтера.

Два дула і далі непорушно дивилися на них. Це були марні зусилля, але на якусь частку секунди Бонд і Лейтер перехопили ініціативу, згладжуючи раптовий шок від нападу.

— Даремно стараєшся, — сказав негр, який був тут головним. — Заберіть звідси «лімі», — звернувся він до охоронців Бонда. — На нього чекає «Містер Біґ».

І повернувся до Лейтера.

— Можеш попрощатися зі своїм друзякою, — додав. — Навряд чи ви ще колись побачитеся.

Бонд посміхнувся Лейтерові.

— Яке щастя, що ми попередили поліцію. Побачимося на процедурі впізнання.

У відповідь Лейтер вишкірився. Зуби його червоніли від крові.

— Комісар Монеген буде в захваті від цієї компанії. Бувайте!

— Дурниці, — переконано озвався негр. — Ану ворушися!

Охоронець Бонда розвернув його та підштовхнув до рухомої стіни. Та крутнулась, і відкрився довгий пустельний коридор. Негр на прізвисько «Хи-Хи» проштовхнувся вперед, показуючи дорогу.

Двері за ними зачинилися.

«Містер Біґ»

Їхні кроки гулко відлунювали в порожньому коридорі. У кінці його були двері. Через них вони зайшли в іще один перехід, освітлений лише самотньою лампочкою під стелею. Ще двері — й опинилися на великому складі. Акуратними гірками тут були розміщені ящики і тюки. Виднілися рейки мостового крана. Судячи з маркування на ящиках, це був склад спиртного. Вузьким проходом вони дісталися залізних дверей. Чоловік із кличкою «Хи-Хи» натиснув на дзвінок. Ані звуку. Бонд прикинув, що вони відійшли приблизно на квартал убік від нічного клубу.

Нарешті почулося клацання замка, і двері відімкнули. Негр у вечірньому одязі та з пістолетом у руці ступив убік, і вони увійшли в застелений килимом передпокій.

— Можеш заходити, «Хи-Хи», — дозволив чоловік у вечірньому вбранні.

«Хи-Хи» постукав у двері навпроти, відчинив їх і підштовхнув Бонда всередину.

У високому кріслі за масивним столом сидів сам «Містер Біґ» і спокійно дивився на них.

— Доброго ранку, містере Джеймсе Бонд, — голос був низьким і приємним. — Присядьте.

Охоронець Бонда провів його ворсистим килимом до низького стільця з трубчастої сталі, обтягнутого шкірою, нарешті вивільнив Бондові руки, і той сів навпроти «Містера Біґа».

Яке ж то полегшення — не відчувати мертвої хватки свого охоронця. Плечі Бонда заніміли. Руки втратили чутливість і почали болюче поколювати.

Відкинувши велику голову в кріслі, «Містер Біґ» продовжував мовчки дивитися на нього.

Бонд умить зрозумів, що жодні фотографії не дають чіткого уявлення про «Містера Біґа» — про його силу та інтелект, котрі, здавалося, так і випромінювало його обличчя з виразними рисами.

Голова його — майже ідеально кругла й удвічі більша за звичайну людську — нагадувала величезний футбольний м’яч. Шкіра сірувато-чорна, туго натягнута і лискуча — наче у потопельника, котрий щонайменше тиждень пролежав у воді. Череп цілковито лисий, за винятком сірувато-чорного пушка за вухами. Брів та вій у нього не було, а очі посаджені так широко, що не можна одночасно охопити поглядом обидва — тож при розмові доводилося дивитися лише в якесь одне.

Погляд їх був гострий і проникливий. Коли вже його очі зупинялися на чомусь, то, здається, цілком його поглинали. Вони були трохи витрішкуваті, білки жовтуваті, а зіниці неприродно розширені. Більше скидалися на очі тварини, а не людини, і блищали хижим вогнем.

Ніс широкий, однак без характерної для негрів приплюснутості; ніздрі не роздуваються. Губи лише ледь-ледь вивернуті, однак товсті й темні. Вони розмикалися лише тоді, коли чоловік говорив, але якщо вже розтулялися, то видно було не лише білі зуби, а й рожеву м’якоть ясен.

Зморшок на обличчі мало, проте над носом пролягли дві глибокі борозни, що свідчили про повну зосередженість. Чоло нависало над бровами, переходячи у лисий череп.

Дивовижно, але ця страхітлива голова була напрочуд пропорційною. Вона сиділа на широкій короткій шиї, яку підтримували плечі велетня. Бонд знав із досьє, що на зріст «Містер Біґ» мав шість із половиною футів45 і важив двадцять стоунів46 — однак мало що з того було жиром. Але загальне враження він справляв жахне. Бондові доводилося тільки здогадуватись, як уже з дитинства цей тип не вписувався у своє середовище і що тепер нарешті він узяв реванш над долею, повставши проти всього світу, який ненавидів його, тому що боявся.

Одягнений «Містер Біґ» був у смокінг. Діамантові запонки та шпилька в сорочці свідчили про деяке марнославство. Величезні руки він виклав на стіл перед собою. Ніде не видно ні сигарет, ані попільнички, і запах у кімнаті нейтральний. На столі не було нічого, крім величезного комутатора інтеркому з двадцятьма перемикачами і, доволі несподівано, — невеличкого стека для верхової їзди зі слонової кістки з довгим тонким білим канчуком.

Мовчки й зосереджено «Містер Біґ» вдивлявся через стіл у Бонда.

Не менш уважно розглянувши його у відповідь, Бонд обвів очима кімнату. Вона була простора, приємна та зручна і завдяки чималій кількості книг нагадувала бібліотеку мільйонера. У приміщенні було лише одне велике вікно — високо над головою «Містера Біґа» — і всі стіни зайняті книжковими полицями. Розвернувшись на стільці, Бонд озирнув стіни. Тут не було й натяку на двері, котрі, втім, могли ховатися за будь-якою з полиць. Двоє негрів, які привели Бонда сюди, ніяково стояли по обидва боки від його стільця. Зблискували білки їхніх вирячених від страху очей. Дивилися не на «Містера Біґа», а на дивний витвір, що стояв осібно на столику справа — відразу за босом.

Хоча Бонд лише поверхово