Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

Знову почулись оплески.

Він повернувся наліво — у протилежному напрямку від місця, де сиділи Лейтер і Бонд.

Викинув уперед правицю. Увімкнули ще один прожектор.

— Місте-ер Джанґлз Джафет — щойно з джунглів — та його барабани!

Злива оплесків, свист, тупання ногами.

Вийшли четверо вишкірених негрів у вогненно-червоних сорочках та широких штанях, що звужувалися донизу. Негри, кістляві й худющі, всілися на конусоподібних барабанах із мембраною з невичиненої шкіри. Усі інструменти були різних розмірів. Той, який сидів на найбільшому барабані, зненацька зіскочив з нього і зціпленими руками затрусив у бік глядачів.

— Барабанщики вуду з Гаїті, — прошепотів Лейтер.

Знову запала тиша. Кінчиками пальців негри почали відбивати повільний, синкопований ритм, що нагадував румбу.

— А тепер, друзі, — урочисто сповістив ведучий, усе ще стоячи обличчям до музикантів, не повертаючи голови до публіки, — Джі... Джі... Суматра!!!

Останнє слово потонуло в суцільному ревові. Ведучий також заплескав у долоні.

Тепер у клубі панував пекельний шум, оплески лунали шалені. Двері позаду барабанщиків різко розчахнулись, і два велетенські негри із золотавими пов’язками на стегнах вибігли на танцмайданчик, несучи на руках крихітну фігурку, яка охопила ручками могутні шиї негрів. Фігурка потопала у чорному страусовому пір’ї, а очі дівчини закривала чорна маска.

Опустивши свою ношу на підлогу в самому центрі майданчика, негри схилилися перед дівчиною так низько, що торкнулися головами підлоги. Дівчина зробила кілька кроків уперед. Негри, неначе розчинившись у темряві, зникли за дверима.

Ведучий також щез. На мить запала майже цілковита тиша, яку порушував лише приглушений гул барабанів.

Дівчина підняла руку до шиї — і хмарка страусового пір’я розійшлася спереду, розкрившись п’ятифунтовим чорним віялом за спиною. Вона опорядила пір’я так, що тепер воно нагадувало хвіст павича. На дівчині не було нічого, крім крихітного чорного мереживного трикутничка спереду, чорних блискучих зірочок, що прикривали лише соски, та крихітної чорної маски «Доміно» на очах. Тіло її було маленьке, міцно збите, бронзове й прекрасне. Злегка змащене олією, воно виблискувало у світлі прожектора.

Публіка затамувала дихання. Темп барабанів пришвидшувався. Найбільший із них відбивав ритм, що збігався з биттям людського серця.

Дівчина почала крутити оголеним животом у такт із дробом тамтамів. Вона розправила чорне пір’я спереду і ззаду й узялася похитувати стегнами, вторячи биттю великого барабана. Верхня частина її тіла залишалася нерухомою. Чорне пір’я знову заколихалось, і тепер рухались уже ноги та плечі дівчини. Биття барабанів ставало дедалі голоснішим. Здавалося, що кожна частина тіла дівчини рухається із власним ритмом. Її губи розтулилися, й зблиснули зубки. Ніздрі злегка затріпотіли. Очі жагуче палали крізь вузькі прорізи чорної маски. Це було манливе, кошаче личко. Кішечка — єдине слово, що їй підходить, подумав Бонд.

Барабани калатали швидше й швидше, відбиваючи складну мелодію. Дівчина відкинула своє віяло-хвіст на підлогу і здійняла руки над головою. Все її тіло почало здригатися. Живіт рухався все швидше: вперед-назад, вправо-вліво. Вона широко розставила ноги й почала крутити стегнами. Зненацька зірвала блискучу зірочку з правого соска і швиргонула її в публіку. І тут із рядів глядачів почувся перший звук — це був протяжний стогін. Потім усе стихло. Дівчина зірвала зі себе і другу зірочку. Знову стогін і тиша. Бій тамтамів ставав просто оглушливим. Рясний піт стікав із барабанщиків. Їхні пальці сірими метеликами м’яко торкалися мембран. Очі вирячені, погляд у нікуди, голови схилені набік, наче дослухаються до чогось далекого. На дівчину вони майже не дивилися. Публіка неголосно пихтіла, чоловіки вирячили масні очі, ловлячи кожен порух танцівниці.

Тепер усе її тіло лисніло від поту. Матово відсвічували живіт і груди. Вона почала різко смикатися. Вуста розтулились, і дівчина неголосно зойкнула. Руки її ковзнули вниз, вона рвучко зірвала зі себе мереживний трикутничок і кинула його в публіку. Тепер на ній був лише чорний пояс для панчіх. Тамтами вибухнули вакханалією сексуальних ритмів. Раз по раз вона тихенько скрикувала і, витягнувши руки вперед для рівноваги, повільно присідала та знову підводилася — все швидше і швидше. Бонд чув, як пихтіла та рохкала публіка — мов свині перед годівницею. Відчув, що його власні руки вчепились у край стола. В роті пересохло.

Публіка почала горлати:

— Давай, Джі-Джі! Скидай це зі себе, бебі! Працюй сідницями, круть-верть ними!

Дівчина опустилася на коліна. Ритм тамтамів поступово сповільнився, й у такт йому танцівниця кілька разів конвульсивно здригнулася, легенько муркочучи. Гуркіт барабанів поступово перейшов у сповільнене «бум-бум» і врешті затих. Зал заревів, владно вимагаючи її оголеного тіла. Звідусіль почулися непристойні вигуки.

На сцену вийшов ведучий. Промінь прожектора вихопив його з темряви.

— Годі вже, друзі, годі! — піт скрапував йому з підборіддя. Він звів руки, неначе здаючись. — Джі-Джі... ПОГОДЖУЄТЬСЯ!

Публіка у захваті заревіла. Тепер дівчина роздягнеться.

— Скидай ту штуку, Джі-Джі! Покажи себе у всій красі, бебі! Давай! Давай!

Тамтами тихенько постукували.

— Але, друзі мої, — застеріг ведучий, — вона роздягатиметься в цілковитій темряві!

Із рядів глядачів почувся розчарований стогін, і зал поринув у темряву.

Старий, як світ, трюк, подумав Бонд.

Раптом він увесь напружився.

Крики натовпу кудись зникли, і Бонд відчув обличчям повів холодного вітру. Здалося, що він падає.

— Агов! — крикнув Лейтер. Його голос звучав зовсім поруч, але якось глухо.

— Чорт! — подумав Бонд.

Щось клацнуло у нього над головою. Відвівши руку назад, він намацав поза спиною рухому стінку — за фут від себе.

— Увімкніть світло, — спокійно промовив чийсь голос.

Водночас Бонда схопили за руки і вдавили у стілець.

Навпроти нього, також на стільці, сидів Лейтер, і могутній негр тримав його за плечі. Тепер вони були в крихітній квадратній камері. Справа та зліва стояло ще по два негри у звичайному одязі, націливши на них дула пістолетів.

Почувся різкий свист гідравлічної пружини, і столик повернувся на своє місце. Бонд звів очі. За кілька футів над їхніми головами зачинилися дверцята гігантського люка. Зовні не долітало ні звуку.

Один із негрів вишкірився.

— Спокійно, хлопці! То як вам мандрівка?

Лейтер коротко вилаявся. Бонд спробував розслабитися, чекаючи, що буде далі.

— Котрий-то з вас «лімі»44? — запитав той самий негр. Вочевидь, він був тут головний. Пістолет, який ліниво тримав у руці спрямованим на Бонда, мав вигадливий. Між чорними пальцями зблиснула перламутром рукоятка, а ретельно виточене дуло восьмигранної форми вразило уяву навіть Бонда.

— Гадаю, що цей, — озвався негр, котрий тримав Бонда за руки. — У нього шрам на щоці.

Негр із неймовірною силою стискав плечі Бонда. Враження було таке, наче два сталеві турнікети