Читати книгу - "Місто дівчат"

У кімнаті було вікно, але виходило воно на задушливий, смердючий провулок. Селія не мала килима, умивальника, дзеркала й шафи, уже не кажучи про велике, прекрасне ліжко, як-от те, на якому спала я.

Саме в цьому, мабуть, причина, чому Селія перебралася до мене, коли я другу ніч спала в «Лілеї». Навіть не питаючи. Ми й словом про це не обмовилися — так просто сталося, і то у найменш сподіваний час. У котрусь із темних годин між північчю і світанком на день другий мого перебування в Нью-Йорку Селія ввалилася у мою спальню, збудила мене, штурхнувши у плече, і захмеліло пробурмотіла одне слово:

— Сунься.

Тож я посунулась. Перекотилася на другий бік ліжка, а вона впала на мій матрац, відібрала мою подушку, закутала свою прекрасну фігуру в моє простирадло, не залишивши мені нічого, і тут же заснула як убита.

Ото весело!

Так весело, що сон від мене втік. Я не наважувалась поворухнутися. По-перше, у мене відібрали подушку, по-друге, притиснули мене до стіни, а лежати так було незручно. Але була й серйозніша проблема: що казали правила поведінки, коли п’яна артистка завалювалася в одязі на твоє ліжко?

Неясно. Тож я так і лежала, непорушно й мовчки, слухала її важке дихання, вдихала запах цигарок і парфумів на її волоссі й міркувала про те, як ми дамо раду в незручній ситуації, яка неодмінно настане вранці.

 Селія прокинулася десь о сьомій, коли спати в яскравому сонячному світлі, що падало в кімнату, стало неможливо.

Вона смачно позіхнула й потягнулася всім тілом, зайнявши мало не все ліжко. На ній досі був вечірній макіяж і виклична сукенка. Виглядала Селія приголомшливо. Наче янгол, який упав на Землю просто через дірку в підлозі якогось небесного нічного клубу.

— Привіт, Віві, — сказала вона, закліпавши очима від сонця. — Дякую, що пустила мене у своє ліжко. Моя канапа — то просто мука. Я більше на ній не витримаю.

До того моменту я сумнівалася, що Селія знає, як мене звати, та коли почула від неї оте пестливе «Віві», мене охопила радість.

— Усе гаразд, — відповіла я. — Можеш спати тут, коли захочеш.

— Ти серйозно? — перепитала вона. — Шикарно! То я сьогодні перенесу сюди свої речі.

 Гм, ну що ж. Схоже, у мене з’явилася сусідка по кімнаті (Та я й не була проти. Навпаки, було дуже приємно, що вона вибрала саме мене.) Мені хотілося, щоб ця дивна, химерна мить тривала якнайдовше, тож я наважилась продовжити розмову.

— А куди ти ходила вчора ввечері? — спитала я.

Селія, схоже, здивувалася, що мене це цікавить.

— В «Ель-Морокко», — відповіла вона. — Бачила там Джона Рокфеллера.

— Що, справді?

 — Він ніякий. Хотів потанцювати зі мною, але я прийшла з іншими.

— А з ким?

— Та ні з ким особливим. Так, кілька хлопців, які не поведуть мене до себе додому знайомитися з їхніми мамусями.

— А що то за одні?

 Селія вмостилася на ліжку, запалила цигарку й розповіла мені все від початку до кінця. Вона пішла гуляти з якимись євреями, які вдавали із себе ґанґстерів, але потім їхня компанія наткнулася на справжніх єврейських ґанґстерів, тож ті самозванці дали драпака, а вона лишилася з одним хлопакою, який повіз її у Бруклін, а потім заплатив за лімузин, що відвіз її додому. Мене заворожувала кожна деталь.

Ми ще годину пролежали в ліжку, де вона — своїм незабутньо хрипкуватим голосом — розповіла мені все-все про один вечір із життя такої собі Селії Рей, нью-йоркської артистки.

Я ввібрала в себе її розповідь, наче джерельну воду.

Того дня всі пожитки Селії мігрували в мої апартаменти.

Тепер усюди, де тільки можна, стояли її тюбики з гримом і баночки з кольдкремом. Пляшечки парфумів від Елізабет Арден змагалися за місце на вишуканому столі дядька Біллі з пудреницями від Гелени Рубінштейн. Її довгі волосини облямовували мій умивальник. На підлозі валявся клубок із ліфчиків, панчіх, підв’язок і поясів. (У неї було страх як багато білизни! Можу поклястися, що Селія Рей знала, як змусити пеньюари розмножуватися.) Її використані, просяклі потом підкладки для пахв ховалися під моїм ліжком, наче мишки. Її пінцет кусав мене за ногу, коли я випадково на нього ставала.

Вона поводилася так вільно, як у себе вдома. Витирала помаду в мої рушники. Позичала без дозволу мої кофтинки. На моїх пошивках з’явилися чорні плями від туші Селії, а простирадла стали помаранчевими від її пудри. Не було жодного предмета, що його та дівка не використала б за попільничку — одного разу вона навіть струсила попіл у ванну, коли я в ній лежала.

Як не дивно, мене це все не обурювало. Навпаки: я не хотіла, щоб вона від мене йшла. Якби я мала таку цікаву сусідку в коледжі Вассара, то, напевно, не покинула б навчання. Для мене Селія Рей була ідеалом. Квінтесенцією самого Нью-Йорка — мерехтливим поєднанням досвіду й загадки.

Я була готова витримати будь-які паскудства й капості, аби тільки лишатися біля неї. Хай там як, а наш спосіб співжиття начебто цілковито задовольняв нас обох: я мала доступ до її блиску, а вона — до мого умивальника.

Я не питала тітку Пеґ, чи вона не проти, що Селія перебралася до мене в апартаменти дядька Біллі чи що начебто зібралася залишитися в «Лілеї» на невизначений час. Тепер, коли я про це згадую, це здається жахливо нечемним. Погодити нашу домовленість з господинею театру було б найпростішим виявом увічливості. Але я була надто зосереджена на собі, щоб думати про якусь там увічливість — та й Селія, звісно, теж. Тож ми просто робили що хотіли, ні над чим особливо не замислюючись. Ба більше: безладом, що його Селія залишала в апартаментах, я теж ніколи не переймалася, бо знала, що Бернадетт — домашня робітниця тітки Пеґ — рано чи пізно його прибере. Бернадетт була мовчазною спритною жіночкою, яка приходила до «Лілеї» шість днів на тиждень, щоб прибрати після кожного. Вона наводила лад на кухні і в лазничках, натирала воском підлогу, готувала вечерю (яку ми часом їли, часом ігнорували, а деколи запрошували на неї без попередження десятьох гостей). А ще вона замовляла харчі, майже щодня викликала сантехніка і, підозрюю, займалася ще десятьма тисячами інших невдячних справ.

І до того всього тепер їй довелося ще й прибирати після мене та Селії Рей — якось несправедливо виходило.

Одного разу я почула, як Олів сказала комусь