Читати книгу - "Насіння, KoХанна"

- Мені просто цікаво, як ви опинилися в пащі у ведмедя і чи не шкодуєте, що вибрали такий шлях? 

- Я мандрую вже багато років і часто контактувала з дикими тваринами. Часто дозволяла собі більше, ніж розсудливі люди, я розуміла, що колись один із хижаків мене вб'є. Я підійшла надто близько до ведмедя, він був поранений, але не виснажений, йому явно не сподобалася моя присутність, але я не намагалася втекти. Знаєте, мій близький друг помер, стрибнувши у воду зі скелі у віці 80 років розбився, він не знав, помре чи ні, просто стрибнув, хоча в 30 намагався накласти на себе руки таким же способом, але не вийшло, тоді він швидше, відродився, втопивши старого себе. А я, у конвульсіях від передозу в 35 років, побачила перед собою ведмедя, це були галюцинації, але я так злякалася, що пообіцяла собі, що якщо виживу, то більше ніколи не візьмуся за голку. Того вечора Марк знайшов мене біля контейнера для сміття на вулиці і відвіз до лікарні. Він урятував мені життя. Завдяки йому, я і пережила ту мить, про яку щойно розповіла. Так, образ ведмедя наздогнав мене, так само, як і його наздогнала водна стихія, але це набагато краще:

прожити довге життя, повне захоплюючих подорожей і добрих справ, ніж померти на вулиці з голкою у вені. 

І після цього я зрозумів, чому мені така знайома і цікава ця історія, тому що я забирав душу того самого Марка, який вважав, що у нього немає близьких людей і більше не заради чого жити. 

- Ви любили його? - Запитав я. 

– Я поважала його. І ладна була віддати за нього життя. Чи це було кохання? 

Безперечно. Марк врятував мене і тисячі таких самих, як я і він сам. Я у свою чергу рятувала тварин, інші підопічні Марка також робили та роблять добрі справи. Отже, ось так, лише одне збережене випадковістю життя людини може змінити тисячі людських життів, і не лише людських.

Муза. Тоні

Наступна моя зустріч була призначена у банку. Чоловік із простріленою головою лежав на підлозі. Кульове поранення, нанесене грабіжником через безглузду випадковість. Пуля була випущена в повітря, але відрекошетила у голову одному з відвідувачів, який прийшов зняти гроші за чергову успішно продану книгу популярному видавництву. Початківець письменник, досить успішний і така раптова смерть. Його душа стоїть поруч і обурюється: 

- Мені всього 39 років, скільки я ще міг написати, - дивлячись на своє тіло бурмоче він, зовсім не помічаючи мене. 

Я часто супроводжував душі поетів і письменників і міг говорити з ними кілька годин, а часом навіть днів поспіль. Дивовижні люди, але так майстерно уникають мого головного питання, щоб розповісти, якнайбільше або пробути довше на цій землі, намагаючись надихнутися зустріччю зі смертю. Але результат завжди один: якщо вмираєш, то безповоротно, душа може затриматися ще на 5 хвилин, 2 години або 2 доби, але тільки для розповіді своєї «особливої історії», не більше. Такі правила. Цього разу мені пощастило, письменник, Тоні, був спокійним, хоча не без дивацтв. Історію він розповідав, лежачи поряд зі своїм тілом, обіймаючи його: 

- Я завжди знав, що маю написати, щось велике, але в мені завжди було мало натхнення. Моє життя було блискавичним, але захоплюючим. У пошуках музи я облетів півсвіту, спілкувався з різними людьми, при цьому в мене була прекрасна дружина, моє життя було ідеальним, я щасливчик, що там приховувати. Але для письменника – це справжнє жахіття. Звідки брати наснагу щасливій людині? Щастя для письменника - якір, що тягне його душу на дно. Так ось, своє щастя я відчув у момент жахливого потрясіння, коли вперше за все своє життя відчув болюче поколювання в області серця, коли душа в прямому сенсі пішла в п'яти від жаху. Коли моя дружина підійшла до мене та сказала, що вагітна. Здавалося б, щастя, для будь-якої дорослої людини, але біда, я не міг мати дітей. Логічний ланцюжок, вибудований мозком підказав, що вагітна вона не від мене. І так, поки я був зайнятий пошуком натхнення, моя кохана жінка була зайнята пошуком нового чоловіка, який міг би дати їй відчуття повноцінної сім'ї. Я любив її, правда, і моє серце рвалося на шматки. Коли вона забрала валізу і вийшла з квартири, зачинивши двері в мені вирували емоції, тієї ночі я і написав свій перший і найпопулярніший роман, який вийшов 100 тисячним тиражем і розлетівся по всьому світу. Тієї ночі, коли від мене пішла дружина, до мене повернулася муза, в її ж обличчі. Чи це не щастя для митця? 

- Тобто ви проміняли дружину, на музу і при цьому хочете пережити найстрашнішу муку ще раз, називаючи це найщасливішим моментом життя? 

- Часом, щоби оцінити своє щастя і відчути цей стан, потрібно пережити велике потрясіння. Щастя і душевний біль йдуть рука об руку, один стан може змінити інший за лічені секунди, від того наше життя таке цікаве. Від того люди й роблять незрозумілі вчинки. Іноді, заради того, щоб відчути себе щасливим, достатньо відчути себе живим. А щоб почуватися живим, потрібні емоції.

Материнство. Аманда

Не люблю забирати дітей, у 30% випадків незабаром доводиться забирати та їхніх батьків. Але ще більше я не люблю пологових відділень. Як я вже казав на самому початку, новонароджених і не народжених ні я, ні мої «колеги» не супроводжують, але матері, які не витримали тяжкість пологів – у нашій компетенції. Жахлива робота, забирати душу того, хто щойно подарував життя новій людині. Її звали Аманада. Їй було 40 років. Щойно вона змогла народити другу дитину, першій було 4 роки. Чоловік, батьки та дочка невтішні. Крики розпачу чути на кілька поверхів. Несамовита картина. Але так буває, такі закони природи хтось народжується, а хтось помирає, на жаль, це часом трапляється одночасно. 

Я знайшов її біля новонародженого сина, вона дивилася на нього з особливою ласкою та материнською теплотою. Як завжди, я запропонував їй угоду. Вона відповіла згодою: 

- Кілька хвилин тому я була найщасливішою жінкою, адже в мене з'явився син.