Читати книгу - "Будинок не для щастя, Олександра Малінкова"

      Мене звати Аліною! Мені вчора виповнилося 25 років. Четверта частина віку як не як, і жодної стабільності! Прикро? Ще ні!

      Прикро коли дізнаєшся, що твій наречений зраджує тобі напередодні весілля! 

     Прикро,  замість кольорових планів на щасливе майбутнє з коханим, збирати всі пожитки у одну валізу, та змінювати кардинально все своє життя. 

    Прикро, переїздити в інше місто, залишивши всіх друзів і рідню. Влізти в кредит, щоб придбати будиночок своєї мрії, вірніше ½ від цілого, і опинитися ще у більшій ж***! Бо сусід - дідусь половинщик “Божа кульбабка”, виявився тридцятирічним двометровим бовдуром - його “любим” онучком! 

    А ось тепер прикро так точно! Тримай Алінко п’яту точку, щоб не занесло на віражах!

- Це дуже тихий райончик! - Запевняла мене рієлторка. Досвідчена, пропалена життям, навчена на власних помилках, ще та профура, яка до того ж бачить всі твої слабкості наскрізь. 

- Беріть не сумнівайтеся! Кращого будинку для свого тихого  жіночого щастя не знайдете! Відмінне вкладення коштів!

- Ой, а за половинника можете не сумніватися! - Співала вона солодким голосом, вводячи мене в напівтранс. - Дідусечко Божа кульбабка! 

От тільки що ця кульбабка вже давно квітне на цвинтарі історія ПОКИ ЩО замовчує… Царство небесне гарній людині, що дожила свого віку! 

- Єдиний недолік у цього супер-будиночка несправна душова кабінка, але є чудовий літній душ надворі, і за цю незначну проблемку, яку легко вирішити хазяйка робить казкову знижку! Просто дуже терміново має виїздити за кордон. 

     Ну як тут не повестися на такі вмовляння? 

    От і я довірилася, самі розумієте! Розвісила вуха, вже подумки саджаючи квіти під вікном свого нового “казкового” помешкання. 

     І перші три доби дійсно пройшли наче в раю.  Навіть встигла знайти досить пристойну роботу у пішій доступності від мого нового житла. Радіти не нарадітися… “От воно тихе щастя”, - думала я, аж допоки не наступив вечір п'ятниці. Рівно по опівночі, виявилося, що Віктор Цой живий і вирішив дати свій останній концерт з того світу, а на розігріві в нього особисто Тілль Ліндеманн з групи Рамштайн. Можливо, якби сама не потрапила в таку ситуацію я б залюбки посміялася, але прокидатися під німецьку лічилочку посеред ночі ще те задоволення. 

      В душі ще теплілася надія, що це лише дурний сон, мара, але НІ! 

     Підвелася з ліжка й попленталася до вікна. Можливо це якісь підлітки вночі вирішили поганяти на батьковому пошарпаному фольцику? Не знайшли кращого місця для влаштування дискотеки? Вся надія на дідуся-сусіда. Ось зараз, ще секундочку, відкриє вікно і шмальне з старої але надійної мисливської зброї, так, щоб всі місцеві Сірки та Бобики ще три дні боялися носа вистромити зі своєї будки, не кажучи про те, щоб гавкнути…

    Минуло вже 10 хвилин, а я ще й досі чекаю під вікном, переминаючись босоніж з ноги на ногу. Якого дідька відбувається? Агов! Старий! Ти де?

    Взуваю капці й чимчикую до дверей. Звісно, хто в такий момент турбується про зовнішній вигляд: хвіст на маківці і піжама з рожевими єдинорогами, наше все…  Виходжу надвір, опиняючись на сходах, які ведуть на спільне подвір'я, і від побаченого в мене буквально відвисає щелепа…

    В центрі двору стоїть мангал в якому палає багаття. Якийсь молодик нанизує м’ясо. Інші два посьорбують з бляшанок пиво, четвертий колупає палицею вугілля в мангалі. І ось всі одночасно, як по команді витріщаються на мене. Та ще й черговий трек закінчується і мені починає здаватися, що я оглухла, або ж знаходжуся у  вакуумі. Що сказати,  точно не очікувала опинитися в такій ситуації!

- Можна музику зробити тихіше? - Пропищала нарешті, щойно вийшла з повного заціпеніння. 

- Ох ти ж! - Видав один з молодиків, аж банку відставив. - Арте, це що за явлення? 

- Звідки мені знати! - Буркнув бородай, той самий, що колупався в мангалі й, обвів мене байдужим поглядом і знову почав копирсатися у вугіллі, яке вже майже догоріло.

- То тебе можна привітати з новою сусідкою? - Глузливо запитав довгаль в окулярах, який займався м’ясом. - Кльові коники!

- Це єдинороги! Окуляри протри! - Роздратовано вигукнула.

- Нічого собі! То ця дівка ще й гонорова!? 

      У них що, всі фрази розписані по ролям? Квартет бойзбенд? Де у кожного свій куплет?

- Ви взагалі що тут робите? І де мій сусід дідусь? Що ви йому зробили? - Видала я, нарешті повністю подолавши розгубленість. 

- Який дідусь, Арте? Вона що не в курсі? - Запитав очкарик.

- Я замість нього! - Відізвався той.

     Арт - це що за ім'я таке? Скорочене від Артур Пірожков? 

- То зроби музику тихіше! - Процідила я.

- Звичайно місіс Єдинорог! Все буде, але не одразу! - Арт лишив палицю в мангалі, склав руки на грудях й витріщився на мене. - Годинок так через три.

- Арте, запроси сусідку, будь гостинним! - Запропонував один з його друзів. 

- Максе! - Товариш, що стояв біля нього поряд пхнув його плечем. - Навіщо нам ця стара діва! Ось-ось мають приїхати класні дівчата. - Сказав тихіше, але черговий трек знову закінчився і я все почула. 

      Чудово! От саме в такі моменти хочеться надавати ляпасів по його самовдоволеному обличчю. Але треба реально оцінювати можливості, одна жінка проти чотирьох бородатих лобуряк, така собі ідея…

- Пішли Ви! - Гнівно вибухнула й гримнула дверима, зачинившись у своїй частині будинку.