Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

Розповідаю її вечір суботи.

- Подруго, а тобі не здається, що ти вчинила не чесно по його відношенню, а ще й досить грубо?

- Я розумію, що була на емоціях, але я сказала все чесно так як є, навіщо давати марні надії та сподівання, тратячи час один одного. Треба як говорить моя баба Ніна «рубати з коренем», я так і вчинила. А що краще щось розпочати, а потім зненавидіти один одного.

- Я хоч і не  завжди розумію твою різкість до людей , не всі такі як ти, але тут ти права. Марні надії до добра не доведуть.

Поки я говорила з Таєю, з’являється наш викладач, який відкриває двері та запускає нас у приміщення. Сьогодні у нас чотири лекції, які тягнуться, як собача пісня. На останній я ледь не засинаю. Виходжу з університету разом з Таєю втомлені та розбиті, але при цьому посміхаємось та жартуємо.

- Ти, зараз куди можу підвести? – говорить дівчина та шукає ключі від свого автомобілю.

- Ох, ледь не забула я сьогодні їду до торгівельного центру. Пам’ятаєш на весні підробляла у магазині жіночої  білизни, так вчора хазяйка дзвонила знову підробіток запропонувала, то ж я можна сказати на співбесіду. Сьогодні нам не по дорозі.

Тая часто мене підвозила до гуртожитку, сама дівчина живе за містом з батьками та молодшим братом, то вона любить мене підвезти а потім ще й зайти в гості, якщо нормальна консьєржка чайку з солоденьким попити. На відміно від мене Тая поціновував солодкого, а я ні.

Прощаюся з подругою та розходимось у різні боки. До метро долітаю швидко. Якихось двадцять хвили і я в центрі міста, біля одного з найпопулярніших торгівельних центрі.

Виходжу з підземки у транспорті об мене, як завжди всі терлися, а ще не час пік, людей багато було, потрібно буде ще назад доїхати якось. Ось колись куплю собі власне авто і більше ніякого громадського транспорту у моєму житті.

Наближаюся до світлофору, щоб перейти дорогу. Встигаю ще вісім секунд. До завершення шляху залишається від сили три кроки. Але хтось взагалі не дивиться на світлофор, я не бачу лише чую як на мене несеться машина. Не вже це кінець?

Я така ще молода…. Потік думок зупиняє свист коліс. Я жива! Обертаю голову та бачу новеньке спортивне авто з якого вилітає, якийсь навіжений. Він злий, його настрій відчуваю на відстані, але я теж не кращому стані. Машини навколо продовжують рук об’їдаючи авто цього навіжено, який кинув його серед дороги.

Молодик років двадцяти п'яти - семи приблизно наближається до мене, а з вух у нього пар. Він просто в ярості. Мої датчики спрацьовують, що пора кивати п’ятами, але я готуюся до бою. А що, я не винна! Був зелений!

- Ти, що твориш, жити набридло? – не говорить, а гарчить.

- Хто я ? – руки в боки – Отже, це я як навіжена мчала по місту ще й хотіла проїхати на червоний? Я? – карбую кожне слово.

- Зелений!

- Ні, шановний був червоний для вас, а для мене зелений! Якщо у вас проблеми з зором, рекомендую вам звернутися до спеціалістів. – явно не очікував відповідь. Думав злякаюся та втеч. Не на ту напав.

- Що? – дивиться на мене зверху в низ.

- Оу, то я бачу тут проблема не лише з зором, але і слухом. Зверніться до спеціалістів, моя вам порада, гарного дня – посміхаюся.

Навіжений хоче, щось відповісти, але загорається знову зелене світло і я зникаю з потоком людей, який ринув. Боковим зором бачу хлопець ще стоїть деякий час, а потім повертається до автомобіля і як тільки горить потрібний колір світлофору рушає з свистом.

До потрібного магазину  з вивіскою «Анжеліка – магазин жіночої білизни» не дивлячись через майже наїзд на мене, прибуваю вчасно, де мене вже чекає господиня.

- Доброго дня – вітаюся з господинею Анжелікою Миронівно та ще однією дівчиною, яка є тут.

- Ольго, ти саме вчасно, виручай, в нас повний завал, одна дівчина звільнилася, зможеш за неї попрацювати.

- Так, але ви ж пам’ятаєте я навчаюся можу лише після трьох.

- Думаю це питання ми вирішимо. Зможеш вже сьогодні розпочати? – вчора коли телефонувала жінка, вона не розповідала всіх деталей, я не очікувала, що до роботи треба приступити буде сьогодні – Заплачу за повний робочий день, але лише сьогодні.

- Добре – а що гроші зайвими не будуть.

- От і добре, я тоді на склад, а Світлана тобі все пояснить – показує на ту саму дівчину, що була тут весь час – Я тоді вже завтра подумаю, як тебе краще оформити. Все заговорили ви мене, я побігла – забирає свої речі та виходить.

- Привіт, я Світлана, продавець – консультант, тепер будемо разом працювати.

- Оля, будемо, думаю спрацюємось – посміхається.

- Тоді перевдягайся – ось там знайдеш уніформу, а я поки тебе почекаю.

У підсобному приміщені, швидко перевдягаюся в потрібний одяг. Це біла блузка та чорна приталена спідниця олівець, навіть бейдж з моїм іменем є. Поправляю волосся та виходжу.

- Швидко ти – оглядає Світлана – Ти сьогодні на касі думаю там не складно Анжеліка говорила ти знаєш нашу програму, але якщо що запитуй, а я піду розбирати новий товар по вішаках.

- Добре шеф, – посміхаюся дівчині та іду до каси.

Програму я пам’ятаю, але на всяк випадок вмикаю комп’ютер та починаю переглядати -  все зрозуміло. Спочатку у магазині пусто, але хвилин через десять приходять дві жінки, яки купую собі по комплекту, потім молода матуся обирає білизну для годування, день майже добігає до кінця, ще трохи і можна буде видихнути. Якихось сорок хвилин.

- Олю, ти не зможеш мене виручи? – з підсобки за весь вечір виходить втомлена Світлана.

- Слухаю , що саме?

- Телефонувала вихователька з садочка, син захворів, немає кому забрати. Чоловік на роботі, а свекруха на дачу поїхала. Я там вже все розвісила зможеш сама зачинити все? 

- Так, звичайно, біжи. – дівчина ще декілька разів говорить слова вдячності, відає ключі, нагадує як вімкнути сигналізацію та зникає з мого поля зору.

До закриття лишається десять хвилин перед тим я розрахувала ще декілька клієнток. І думала на цьому все, але ні. До магазину заходить розмальована з накачаними губами фіфа з собачкою та хлопець, обличчя якого я погано бачу за спини дівчини. Дівчина наближається до мене у ній хоч є щось природне?